Він спробував згладити моє розчарування, додавши:
-- Вона щедро винагороджує тих, хто догоджає їй. А ти впав їй в око.
Я прокляв свій колишній романтизм. Док, що прибув на північ, повністю одурманений таємничою Леді, був зовсім іншою людиною. Дурним хлопчиськом, якого переповнювало молодече невігластво. Саме так. Інколи ми обманюємо себе тільки для того, щоб жити далі.
-- Цим разом ми будемо не самі, Док, -- сказав мені Ловець. – Нам допоможуть Кривошийка, Перевертень і Буревісниця.
-- Не забагато вас, щоб винести одного бандюка, га? – буркнув я похмуро.
Ловець не проковтнув наживку. Це не в його натурі.
-- Килим чекає. Бери свою зброю і ходи за мною. – Він гордо пішов геть.
Я зігнав свою злість на помічниках, які цього аж ніяк не заслуговували. Нарешті, коли Одноокий вже був готовий вибухнути, Ворон зауважив:
-- Не будь засранцем, Док. Давай зробимо те, що мусимо.
Я попросив у всіх пробачення і пішов за Ловцем Душ.
-- Сідайте, -- наказав Ловець Душ і вказав нам місця. Ворон і я зайняли свої попередні позиції. Ловець видав нам по шматку мотузки. – Міцно прив’яжіться. Попереду важка дорога. Не хотілося б, щоб хтось з вас впав. Тримайте під рукою ніж, щоб звільнитися, як тільки ми прибудемо.
В мене затріпотіло серце. Правду кажучи, я з нетерпінням чекав на новий політ. Мене досі переслідували прекрасні й радісні спогади з попереднього польоту. Там нагорі, де тільки орли й холодний вітер, тебе не залишає п’янке відчуття свободи.
Ловець теж прив’язався. Поганий знак.
-- Готові? – Не чекаючи на відповідь, він почав бурмотіти. Килим лагідно загойдався і піднявся вгору, легенько, мов пух на вітрі.
Ми піднялися над верхівками дерев. Рама килима ляснула мене по сраці. В мене стиснулося серце. Навколо мене засвистіло повітря і здуло в мене капелюха. Я спробував спіймати його, але безуспішно. Килим небезпечно перехилився. Я побачив землю, що швидко віддалялася. Ворон схопив мене. Якби ми не були прив’язані, то обоє злетіли б з килима.
Ми повільно здіймалися над каньйонами, які зверху нагадували божевільний лабіринт. Сили повстанців виглядали, як армія мурашок.
Я оглянув небо, яке з цієї перспективи, саме по собі просто чудо. Орлів поблизу не було. Тільки стерв’ятники. Ловець промчав крізь одну з їхніх зграй і розігнав їх.
Ще один килим піднявся в повітря, пролетів повз нас і помчав поки не перетворився на маленьку плямку. На ньому сидів Шибеник і два важкоозброєних імперських воїна.
-- А де Буревісниця? – запитав я.
Ловець простягнув руку. Примруживши очі, я розгледів маленьку цятку в блакитному небі над пустелею.
Ми летіли вже так довго, що я почав сумніватися чи взагалі щось трапиться. Спостерігати за рухом повстанців мені швидко набридло. Вони просувалися вперед надто стрімко.
-- Готуйтеся, -- крикнув Ловець через плече.
Я схопився за мотузки, очікуючи якоїсь неприємності.
-- Тепер.
Дно немов відвалилося. Я більше не відчував його. Ми каменем падали вниз, вниз і вниз. Повітря свистіло. Земля закрутилася, завертілася і рвонула вгору. Далекі цятки, якими були Буревісниця і Шибеник, також почали стрімко опускатися. Вони ставали щораз виразнішими, в міру того як ми наближалися до себе з трьох різних напрямків.
Ми промчали повз наших побратимів, які намагалися зупинити повінь повстанців. Ми продовжили шлях вниз, тепер вже не так стрімко. Килим крутився, вертівся і петляв намагаючись уникнути зіткнення з химерно сформованими вежами з пісковика. Я міг доторкнутися до деяких з них, коли ми зі свистом пролітали поряд.
Попереду з’явилася невеличка лука. Наша швидкість почала різко падати, аж поки ми не зависли в повітрі.
-- Він там, -- прошепотів Ловець. Ми просунулися вперед на кілька метрів і зупинилися, щоб мати змогу виглядати з-за кам’яної колони.
По колись зеленій луці пройшло стільки коней і людей, що вона перетворилася в болото. Десяток возів і кучерів досі був там. Ловець тихенько вилаявся.
Якась тінь вилетіла з-поміж скелястих вершин зліва від нас. Блись! Грім струсонув каньйоном. Дерен злетів у повітря. Люди почали кричати, приголомшено тинятися, тягнутися по зброю.
Ще одна тінь вдарила з іншого напрямку. Не знаю, що вчинив Шибеник, проте повстанці схопилися за горло, задихаючись.
Один кремезний чолов'яга вирвався з-під впливу чарів і побрів до велетенського, чорного коня прив’язаного до стовпа на нижньому краю луки. Ловець швидко посадив наш килим. Рама з силою гепнула об землю.
-- Злізайте! – проревів він, коли ми підскочили вгору. Він сам вихопив меча.