Відпочивай з миром, останнє бойове братство. Ти було для мене домом і сім’єю…
Ми отримали новини, які приховували від нас, поки ми перебували на Сходах Сліз. Вісті про те, що з півночі, по дорогах розташованих дальше на захід, ніж та, по якій ми відступали, наближаються нові сили повстанців. Список втрачених міст був довгим і гнітючим навіть, якщо припустити, що посланці трохи перебільшували. Переможені солдати завжди переоцінюють силу ворога. Це тішить самолюбство тих, хто починає відчувати свою неповноцінність.
Крокуючи з Елмо вниз по довгому, похилому південному схилу гори, в напрямку родючих сільськогосподарських угідь на північ від Чарів, я запропонував:
-- Може, коли поблизу не буде жодного Поневоленого, натякнеш Капітану, що було б розумно відмежувати Загін від Ловця Душ.
Він дивно поглянув на мене. Останнім часом всі мої старі товариші так дивляться на мене. Після загибелі Черствого я став похмурим і мовчазним. Хоча, повірте мені, я і в кращі часи ніколи не був душею товариства. Напруга пригнічувала мене. Я відмовився від своєї звичної віддушини – Літопису, побоюючись, що Ловець Душ якимось чином прочитає мої записи.
-- Було б краще, якби ми не асоціювалися з ним, -- додав я.
-- Що там трапилося?
На цей час вже всі знали головні факти. Черствого вбили. Шибеник загинув. Ми з Вороном – єдині солдати, що вижили. Всі горіли бажанням довідатися подробиці.
-- Я не можу розповісти тобі. А ти передай Капітану. Коли поблизу не буде Поневолених.
Елмо підрахував щось подумки і прийшов до вірного рішення.
-- Гаразд, Док. Буде зроблено. Бережи себе.
Я мав намір берегти себе. Якщо Фортуна буде не проти.
В цей день ми отримали звістку про нові перемоги на сході. Редути повстанців падали так швидко, як тільки війська Леді встигали марширувати.
І також в цей день ми почули, що всі чотири армії повстанців на півночі й заході зупинилися, щоб відпочити, набрати нових рекрутів і поповнити запаси перед штурмом Чарів. Ніщо не стояло на дорозі поміж ними і Вежею. Тобто, ніщо, крім Чорного Загону і побитих воїнів, що згуртувалися навколо нас.
Велетенська комета, лихий провісник всіх великих змін, сяє в небі.
Кінець вже близько.
Ми досі відступаємо, до місця нашої останньої зустрічі з Долею.
Я повинен згадати ще одну, останню подію в розповіді про нашу сутичку з Черствим. Вона відбулася на відстані трьох днів дороги на північ від Вежі. Це був ще один сон, схожий на той, що я мав на вершині Сходів. Те саме золоте видіння, яке, мабуть, було зовсім не видінням, пообіцяло мені:
-- Моїм вірним нема чого боятися.
На коротку мить, я знов побачив її обличчя і в мене завмерло серце. А тоді видіння зникло і повернувся страх, який анітрохи не зменшився.
Минали дні. Кілометри повільно залишалися позаду. На обрії здіймалася величезна й бридка брила кам’яної Вежі. А в нічному небі, щораз яскравіше сяяла комета.
Глава 6: Леді
Земля поступово ставала сріблясто-зеленою. Світанок розігнав малинові хмаринки над оточеним стіною містом. Там, де сонце торкалося роси, зубчасті стіни вкрилися блискучим золотим ластовинням. Туман почав осідати в западинах. Сурми сповістили про початок ранкової вахти.
Лейтенант заслонив очі, примружився. Щось буркнув з відразою, поглянув на Одноокого. Чорний коротун кивнув головою.
-- Пора, Гоблін, -- сказав Лейтенант через плече.
Позаду нас, у лісі, заворушилися хлопці. Гоблін присів поряд зі мною, виглянув на поля. Він та ще четверо хлопців були перевдягнені в бідних мешканок міста, їхні голови закутані хустками. Вони мали з собою дерев’яні коромисла, з яких звисали глиняні глечики. Зброю вони заховали під одягом.
-- Вперед. Ворота відкриті, -- наказав Лейтенант. Хлопці вирушили схилом пагорба вниз, тримаючись лісу.
-- Курва, приємно знов бути в ділі, -- сказав я.
Лейтенант посміхнувся. Він рідко посміхався, відколи ми покинули Берил.
Внизу, п’ять липових жінок прослизнуло в тіні до джерела, розташованого біля дороги в місто. Туди вже вирушило кілька жінок по воду.
Ми сподівалися дістатися до воріт без проблем. В місті було повно чужинців, біженців та маркітанток. Гарнізон – нечисленний і недисциплінований. У повстанців не було жодних причин очікувати атаки Леді так далеко від Чарів. Місто не мало стратегічного значення.
За винятком того, що тут квартирувалися двоє з Вісімнадцяти, обізнаних з таємними планами повстанців.