Три дні ми чаїлися в лісі й спостерігали. Пір'їнка і Мандрівник, яких недавно прийняли в Коло, проводили тут медовий місяць, перш ніж вирушити на південь і приєднатися до штурму Чарів.
Три дні. Три дні без вогнища під час холодних ночей. Три дні тільки сушеної їжі. Три дні страждань. Проте вже кілька років у нас не було такого хорошого настрою.
-- Гадаю, все буде добре, -- висловив я свою думку.
Лейтенант махнув рукою. Кілька хлопців почали крастися за перевдягненими.
-- Той, хто придумав цей план -- справжній мастак, -- зауважив Одноокий. Він був схвильований.
Як і всі ми. В нас з’явився шанс зробити те, в чому ми не мали рівних. П’ятдесят днів ми займалися грубою фізичною працею, готуючи Чари до штурму повстанців, п’ятдесят ночей ми з тривогою чекали майбутньої битви.
Ще п’ять хлопців почали крастися вниз по схилі.
-- З міста вийшла купка жінок, -- оголосив Одноокий. Напруга зростала.
Жінки неспішно направилися до криниці. Якщо ми їх не перервемо, вони ходитимуть так весь день. За стінами міста не було жодного джерела води.
Мені стало моторошно. Наші диверсанти рушили вгору.
-- Всім приготуватися, -- наказав Лейтенант.
-- Розслабтеся, -- порадив я. Рух допомагає позбутися лишньої енергії.
Скільки часу ти б не був солдатом, перед боєм в тебе завжди наростає ляк. Тебе не залишає страх, що нарешті підійшла твоя черга. Тільки Одноокий завжди вступає в бій переконаний, що Смерть викреслила його зі своїх списків.
Диверсанти привіталися фальцетом з жінками. Вони без проблем добралися до воріт. Ворота охороняв один ополченець, швець зайнятий тим, що забивав мідні цвяхи в підошву чобота. Його алебарда валялася на відстані трьох метрів.
Гоблін вибіг стрімголов назовні. Плеснув руками над головою. Над полями пролунав тріск. Він опустив руки на рівень пліч, долонями вгору. Поміж його долонь дугою вигнулась веселка.
-- Це він вже переборщив, -- пробурчав невдоволено Одноокий. Гоблін виконав свій танок.
Патруль кинувся вперед. Жінки біля джерела закричали й розбіглися. Як вовки у кошарі, подумав я. Ми мчали щосили. Ранець лупцював мене по нирках. Після двохсот метрів, я почав спотикатися об лук. Молодші хлопці мене обганяли.
Коли я добіг до воріт, то не зміг би побити навіть стареньку бабусю. На моє щастя старенькі бабусі наплювали і не з’явилися на службу. Хлопці промчали містом, не зустрічаючи опору.
Ті з нас, хто мав схопити Пір’їнку і Мандрівника, поспішили до невеличкої цитаделі. Цитадель обороняли не краще. Ми з Лейтенантом пройшли всередину, слідом за Однооким, Мовчуном і Гобліном.
По дорозі на найвищий поверх, ми не зустріли жодного опору. Там, як би це не здавалося неправдоподібним, молодята досі спали. Одноокий розігнав охоронців за допомогою жахливої ілюзії. Гоблін і Мовчун розтрощили двері до любовного гніздечка.
Ми увірвалися всередину. Навіть спросоння, спантеличені й перелякані, вони билися завзято. Добряче потовкли кількох з нас перш, ніж нам вдалося вставити їм кляп в рот і зв’язати руки.
-- Ми повинні доставити вам живцем, -- сказав їм Лейтенант. – Та це не означає, що ми не можемо зробити вам боляче. Ходіть спокійно, робіть, що вам кажуть і з вами нічого не трапиться.
Мені здавалося, що він от-от глузливо посміхнеться, підкрутить кінчик вуса, та зайдеться злим сміхом. Він блазнював, прикидався негідником, якими нас вперто вважають повстанці.
Пір’їнка і Мандрівник нароблять нам стільки клопоту, скільки зможуть. Вони знали, що Леді прислала нас не для того, щоб запросити їх на чай.
На півдорозі до своїх. Лежимо на животах на пагорбі й вивчаємо ворожий табір.
-- Великий, -- сказав я. – десь двадцять п’ять – тридцять тисяч.
Це був один з шести таких таборів, що дугою охоплювали Чари з півночі й заходу.
-- Якщо вони й далі битимуть байдики, то в них будуть поважні проблеми, -- зауважив Лейтенант.
Вони повинні були атакувати відразу ж після Сходів Сліз. Але втрата Черствого, Пройди, Молі та Тягла, викликала серед молодших командирів гризню за право бути верховним головнокомандувачем. Наступ повстанців застопорився. Леді вдалося відновити рівновагу.
Тепер наші посилені патрулі дошкуляли фуражирам повстанців, ліквідували колабораціоністів, збирали інформацію і нищили все, що могло стати ворогу в пригоді. Не дивлячись на приголомшливу чисельну перевагу, повстанці були змушені захищатися. З кожним днем проведеним в таборі, вони втрачали психологічну перевагу.
Два місяці тому наш бойовий дух був на рівні зміїної сраки. Тепер він почав зростати. Якщо нам вдасться повернутися, бойовий дух здійметься до небес. Наш успіх приголомшить бунтівників.