Килим пірнув прямо у масований вогонь стріл. Його окутав зеленавий туман і потягнувся за ним. На мить, це нагадало мені комету, що висіла над землею. Туман розсіявся, розпадаючись на тонкі, як нитка, клаптики. Кілька ниточок підхопив вітер і поніс в наш бік.
Я підвів погляд вгору. Над небокраєм, немов привид кривої шаблі Бога, висіла комета. Вона була в небі вже так довго, що ми майже не помічали її. Мені стало цікаво, чи повстанці також перестали звертати на неї увагу. Як-не-як, для них комета – один з найбільших провісників неминучої перемоги.
Залунали крики. Килим промчав вздовж розгорнутого строю повстанців і тепер завис мов пушинка на вітрі там, де його не досягали їхні стріли. Зеленаві нитки розпорошилися так, що їх майже не було видно. Крики походили від тих, кого вони торкнулися. В місці дотику відкривалися жахливі зелені рани.
Видавалося, що деякі ниточки були сповнені рішучості дотягнутися до нас.
Лейтенант теж це зауважив.
-- Хлопці, валимо звідси. Про всяк випадок.
Він вказав напрямок поперек вітру. Щоб наздогнати нас, ниткам довелося б змінити курс.
Ми квапливо пройшли метрів триста. Звиваючись, нитки повзли в повітрі в наш бік. Вони переслідували нас. Поневолений пильно спостерігав, не звертаючи уваги на повстанців.
-- Падлюка хоче вбити нас! – вибухнув я. Від жаху мої ноги перетворилися в желе. Навіщо один з Поневолених хотів, щоб ми стали жертвами нещасного випадку?
Якщо це був Ловець Душ… Але Ловець був нашим ментором. Нашим шефом. Ми носили його значки. Він не став би…
Килим зрушив з місця так різко, що пасажир ледь не звалився. Погнав до найближчого лісу і зник. Нитки втратили власну волю і почали плавно опускатися, зникаючи в траві.
-- Що це в біса таке?
-- Матері його ковінька!
Я блискавично повернувся. Велетенська тінь рухалася в нашому напрямку, стаючи щораз більшою, по мірі того, як гігантський килим опускався. По краях вигулькнули обличчя. Ми завмерли, наїжившись зброєю.
-- Ревун, -- сказав я. Рев схожий на завивання вовка на місяць, підтвердив мій здогад.
Килим приземлився.
-- Залізайте, придурки. Швиденько. Рухайтеся.
Я засміявся, напруженість повільно спала. Це був Капітан. Він танцював на краю килима, мов збуджений ведмідь. Поряд з ним знаходилися інші наші побратими. Я закинув ранець на килим, схопився за протягнуту руку.
-- Ворон. Цим разом ви з’явилися в останню мить.
-- Ти ще пошкодуєш, що ми не кинули вас на милість долі.
-- Га?
-- Капітан тобі все розповість.
Останній воїн видряпався на килим. Капітан холодно поглянув на Пір’їнку і Мандрівника, тоді почав рівномірно розподіляти людей. Позаду, в самому кінці килима, нерухомим вигнанцем, сиділа схожа на дитину постать, закутана в фіолетову марлю. Час від часу вона завивала.
Я здригнуся.
-- Про що йдеться?
-- Капітан тобі все розповість, -- повторив він.
-- Гаразд. Як там Сонечко?
-- Нормально, -- наш Ворон сьогодні страшно балакучий.
Біля мене всівся Капітан.
-- Погані новини, Док, -- сказав він.
-- Правда? – я вдався до свого хваленого сарказму. – Давай без прикрас. Я витримаю.
-- Крутий парубок, -- зауважив Ворон.
-- Я такий. Ковтаю цвяхи на сніданок. Лупцюю лісових котів голими руками.
Капітан похитав головою.
-- Сподіваюся, що почуття гумору не залишить тебе і надалі. Леді хоче тебе бачити. Особисто.
В мене щелепа відвисла до самої землі, яка знаходилася п’ятдесят метрів під нами.
-- От курва, -- прошептав я. – От дідько.
-- Ага.
-- Чим я собі заслужив на це?
-- Тобі краще знати.
В мене в голові заметалися думки, немов зграя мишей, що намагалася втекти від кішки. За кілька секунд я був весь вкритий потом.
-- Все не так погано, як тобі здається, -- зауважив Ворон. – Вона поводилась чемно.
-- Це було прохання, -- кивнув Капітан.
-- Ага, прохання.
-- Якби вона була тобою невдоволена, ти б просто зник.
Мене це якось зовсім не заспокоїло.
-- Забагато романтичних оповідань, -- докорив мені Капітан. – Тепер вона теж в тобі закохалася.
Вони ніколи не забудуть, ніколи не вгамуються. Минуло вже кілька місяців, як я не написав жодного романтичного оповідання.
-- Чого вона хоче?
-- Не сказала.
Всю подальшу дорогу панувала тиша. Вони сиділи поряд зі мною і намагалися мене заспокоїти, проявивши традиційну для нашого Загону солідарність. Однак, коли ми заходили на посадку в таборі, Капітан сказав:
-- Вона наказала довести кількість воїнів в Загоні до тисячі. Ми можемо набрати добровольців з тієї голоти, що приплелася з нами з півночі.