-- Чудові новини, просто чудові.
Справді причина для радощів. Вперше за двісті років, Загін збільшиться. Купа приблуд охоче змінить присягу Поневоленим на присягу Загону. Ми були в фаворі у Леді. Нас всі поважали. А так, як ми були найманцями, в нас була більша свобода дій ніж в будь-кого іншого на службі у Леді.
Однак мене це не тішило. На мене чекала Леді.
Килим приземлився. Навколо зібралися побратими, яким не терпілося довідатися, як ми справилися. Почалися небилиці, посипалися жартівливі погрози.
-- Док, залишайся на килимі, -- наказав Капітан. – Гоблін, Мовчун, Одноокий – ви теж.
Він показав на в’язнів.
-- Доставите товар.
Поки хлопці злізали з килима, з натовпу вискочила Сонечко. Ворон крикнув на неї, та вона, звичайно ж, не почула його. Вона видряпалася до нас, тримаючи в руці вирізану Вороном ляльку. Лялька була одягнена в акуратне платтячко з ідеально вишитою кожною дрібничкою. Сонечко вручила мені її й почала швиденько говорити щось мовою жестів.
Ворон знову крикнув. Я спробував перервати Сонечко, та вона твердо вирішила розповісти мені все про одяг ляльки. Хтось міг би подумати, що вона недорозвинена, якщо в такому віці її цікавлять подібні речі. Повірте мені, це не так. В неї розум гострий, як бритва. Вона знала, що робить, коли залізла на килим. Вона скористалася шансом покататися.
-- Квіточко, -- сказав я вголос і мовою жестів. – Ти повинна злізти. Ми зараз…
Ворон заверещав обурено, коли Ревун злетів. Одноокий, Гоблін і Мовчун кинули на Ревуна люті погляди. Той завив. Килим продовжував підніматися вгору.
-- Сядь, -- сказав я Сонечку. Вона всілася неподалік від Пір’їнки. Вона забула про ляльку; хотіла почути все про наші пригоди. Я розповів їй. Принаймні якесь заняття. Вона провела більше часу споглядаючи вниз, ніж на мене, проте не пропустила жодного мого слова. Коли я закінчив, вона поглянула на Пір’їнку і Мандрівника зі співчуттям дорослої особи. Вона не переймалася моєю майбутньою зустріччю з Леді, та все-таки підбадьорливо обійняла мене на прощання.
Килим Ревуна відлетів від верхівки Вежі. Я кволо помахав на прощання. Сонечко послала мені повітряний поцілунок. Гоблін поплескав себе по грудях. Я доторкнувся до амулета, який він дав мені в Паничах. Мала з нього втіха.
Імперські гвардійці прив’язали Пір’їнку і Мандрівника до нош.
-- А що зі мною? – запитав я тремтячим голосом.
-- Ти чекаєш тут, -- відповів мені капітан. Всі розійшлися, зі мною залишився тільки він. Капітан гвардійців пробував зайняти мене розмовою, та я був не в настрої.
Я підійшов до краю Вежі, поглянув на величезну будову, яку розпочали війська Леді.
Під час будівництва Вежі, сюди звозили масивні базальтові брили. Тут їх формували і складували одна на одну, з’єднуючи у гігантський кам’яний куб. Сміття, уламки, брили, що тріснули під час формування, або просто не підійшли та надлишки залишилися лежати навколо Вежі велетенськими безладними купами -- набагато ефективнішим захистом за будь-який рів. Вони тягнулися на півтора кілометра.
Проте на півночі, ділянка у формі приплюснутого шматка пирога залишалася вільною. Там знаходилася єдина дорога, по якій можна було дістатися до Вежі по землі. На цій дузі сили Леді готувалися дати відсіч повстанцям.
Ніхто з них не вірив, що його зусилля змінять результат битви. На небі сяяла комета. Та всі працювали тому, що робота дозволяла забути про страх.
Шматок пирога здіймався по обидвох боках, стикаючись з безладними купами каменю. Його широкий кінець перекривав дерев'яний частокіл. За ним розташувалися наші табори. Далі знаходився рів глибиною й шириною в десять метрів. Через сто метрів в напрямку Вежі проходив ще один рів, а ще через сто – третій, який саме копали.
Викопану землю підвозили ближче до Вежі й скидали позаду підпірної стінки з триметрових колод, яка перекривала всю ділянку. З цього підвищення воїни посипатимуть стрілами ворога, що атакуватиме нашу піхоту на нижчому рівні.
На відстані ста метрів знаходилася друга підпірна стінка, яка забезпечувала ще одне триметрове підвищення. Леді мала намір поділити свої сили на три окремих армії, по одній на кожному рівні й змусити повстанців провести три битви поспіль.
На відстані шістдесяти метрів від останньої підпірної стінки будували піраміду з землі. Вона вже була висотою в двадцять метрів, її боки мали нахил десь тридцять п’ять градусів.
У всьому вбачалася маніакальна охайність. Рівнина, з якої подекуди зчистили метровий шар ґрунту, була гладенькою, як поверхня столу. Її засадили травою. Наші коні вискубли траву так, що рівнина виглядала, як добре доглянутий газон. В різних напрямках вели кам’яні доріжки й горе тому, хто зійде з них без наказу.