— Я знаю Чорнильного ткача! — Хмароходець спостерігав, як Кропива прикривала обличчя черговому мерцю обідраним пальтом. Потім утупився з нахмуреним чолом у пописаний аркуш. — Траплялося, що посильних вішали за літери, які вони розносили. Сподіваюсь, тут нічого такого не написано? Не треба, не кажи! — заперечив він, коли Меґі хотіла відповісти. — Власне, я завжди прошу промовляти мені слова, які я передаю, проте у цьому випадку я відчуваю, що мені їх ліпше не знати.
— Та що вона там уже такого написала? — гірко промовила Кропива. — Напевно, віддячила старому за те, що його пісні відправлять її батька на шибеницю! Чи, може, йому написати поховальну пісню, останню Сойчину пісню? Я зачула лихо тої миті, коли побачила рубці на його руці. Завжди думала, що Сойка — це химера, як і всі шляхетні принци з принцесами, яких зазвичай оспівують у піснях. «Ти, напевно, помилилася, Кропиво! — сказала я собі. — І ти, схоже, не єдина, хто помітить рубець». Але ж Чорнильний ткач дуже чітко описав його. Дідько його візьми, старого дурня, разом з його безглуздими піснями! Вже й так декого повісили, бо вважали за Сойку, але тепер запевно Змієголов упіймав справжнього, і геройська гра скінчилася. Слабких захищати, сильних оббирати. Так, звучить чудово, утім герої лише в піснях безсмертні, і твій батько також ось-ось зрозуміє, що маска не захистить від смерті.
Меґі лиш сиділа й дивилася на стару жінку. Про що вона каже?
— Чому ти на мене так приголомшено дивишся? — накинулась на неї Кропива. — Невже ти думаєш, Змієголов послав сюди своїх людей заради кількох старих шпільманів і вагітних жінок? Чи заради Чорного Принца? Дурня. Той ніколи ще не ховався від Змія. Ні Хтось пробрався до Сутінкового замку і прощебетав Змієголову на вухо, що Сойка лежить поранений у таємному таборі шпільманів і що лишилося тільки схопити його разом з бідними чарівниками, які його сховали. Це зробив хтось, хто знає табір, і йому запевно заплатили за зраду хорошим сріблом. Змієголов влаштує зі смертної кари велике видовисько, Чорнильний ткач напише про це зворушливу пісню, і, можливо, невдовзі хтось інший вдягне пір'яну маску, оскільки вони й надалі співатимуть пісень, навіть якщо твій батько буде мертвим і заритим за Сутінковим замком.
Меґі чула, як кров шуміла в її голові.
— Про який іще рубець ти кажеш? — Її голос було ледь чутно.
— Ясна річ про який, про рубець на лівій руці, ти напевно його знаєш! У піснях говориться, що собаки Змієголова вкусили туди Сойку, коли той полював на його білих оленів.
«Феноліо. Що він накоїв?»
Меґі затисла рукою вуста. Вона чула голос Феноліо на ґвинтових сходах до Бальбулюсової майстерні.
«Розумієш, для моїх персонажів я охоче беру собі за взірець справжніх людей… Не кожен письменник це робить, проте я маю досвід, що це їх просто робить жвавішими! Вирази обличчя, жести, статура, голос, можливо родимка чи рубець — я беру те і се, і ось вони починають дихати, поки кожен, хто чує про них або читає, вірить, що може доторкнутися до них! Щодо Сойки, вибирати з багатьох не довелося…»
Мо. Феноліо взяв за взірець її батька. Меґі приросла поглядом до заснулої дівчинки. Вона теж так часто спала, головою на колінах у Мо.
— Батько Меґі — Сойка? — Фарид недовірливо всміхнувся. — Яка нісенітниця. Чарівновустий не наважиться навіть кролика вбити. Повір мені, Меґі, Змієголов скоро теж це помітить і потім відпустить його. Ходімо! — Він підвівся і простягнув їй руку. — Мусимо йти, інакше ніколи не наздоженемо Вогнерукого!
— Ви хочете йти слідом за ним? — Кропива похитала головою, докоряючи за таку нерозсудливість, а Меґі тим часом переклала голову дівчинки зі своїх колін на траву.
— Йдіть на південь, якщо не знайдете його сліду в темряві, — сказав Хмароходець. — Увесь час на південь, якось натрапите на дорогу. Але остерігайтеся вовків, їх багато тут.
Фарид лише кивнув.
— Я маю вогонь! — сказав він і випустив на долоню іскру.
Хмароходець вишкірився.
— Ну й ну! Може, ти таки син Вогнерукого, як припускає Роксана?
— Хто зна, — відповів Фарид і потяг Меґі за собою.
Вона йшла за ним до темних дерев, мов очманіла.
«Розбійника! — Вона не могла ні про що більше думати. — Він зробив із Мо розбійника, частину своєї оповідки!»
Вона ненавиділа Феноліо не менше, ніж Вогнерукий.
Аудієнція для Феноліо