Баста все ще тримав Хмарохідця, притискаючи його до муру, а стояв Зарізяка поряд з ножем у руці. Кітель старого канатохідця був закривавлений і порваний. Де Мінерва? Її ніде не видно, проте Деспіна з Іво стояли за сараєм і спостерігали.
— Басто! — Феноліо ступив крок уперед. Він вклав у свій голос увесь гнів і страх і підняв догори рясно списаний папірець.
Баста обернувся з удаваним здивуванням.
— Так ось де ти ховаєшся! — заволав він. — У свиней! Я так і знав. Ліпше неси сюди листа, поки Зарізяка не порізав твого друга на стрічки.
— Самі візьміть його!
— Навіщо? — Зарізяка засміявся. — Ти ж можеш нам його зачитати!
Так. Він міг. Феноліо стояв і не знав, що робити. Куди поділися всі відмовки? Хмароходець дивився на нього, скривившись від болю й страху. Аж раптом він вирвався від Басти і побіг до Феноліо. Біг він швидко, попри заклякле коліно, проте Бастин ніж був швидшим, значно швидшим. Він простромив Хмарохідцеві спину, як стріла Змієголова протикає груди золотавого вівчарика. Шпільман упав у багнюку, а Феноліо закляк на місці й затремтів. Він так сильно трусився, що аркуш від Меґі вислизнув з рук додолу. А Хмароходець лежав долілиць у багнюці і не ворушився. Деспіна вийшла зі своєї схованки. На подвір'ї стало тихо.
— Читай, писако!
Феноліо підвів голову. У руці Баста тримав ніж, який щойно стирчав зі спини Хмарохідця. Феноліо не зводив очей з закривавленого леза записки Меґі в Бастиній руці. Не вагаючись стис кулаки. І вдарив Басту в груди, немов і не було ніякого ножа, немов і не було ніякого Зарізяки. Баста відсахнувся, перечепився через відро з бур'янами. Лаючись, підвівся на ноги.
— Ану припини, старий! — прошипів він. — Попереджаю востаннє. Читай вголос!
Та Феноліо витягнув з купи брудної соломи, скиданої перед свинарником, Мінервині вила для гною.
— Убивця! — прошепотів він, підносячи Басті під носа грубо викувані залізні зубці. Куди пропав його голос? — Убивця, вбивця! — повторив голосніше і ткнув вилами Басті в груди, туди, де билося його чорне серце.
Баста відхилився і загорлав:
— Зарізяко, ходи сюди і відбери в нього кляті вила!
Та Зарізяка вийшов на подвір'я з мечем у руці і прислухався. У провулку цокали копита.
— Мусимо втікати, Басто! — вигукнув він. — Охоронці Козимо наближаються!
Баста ненависно поглянув на Феноліо.
— Ми ще побачимося, старий! — прошепотів він. — Але ти лежатимеш переді мною у лайні, як він. — Баста зневажливо переступив нерухомого Хмарохідця. — А оце, — сказав він, засовуючи записку від Меґі за пасок, — оце мені прочитає Мортола. Хто б міг подумати, що третя пташечка власноруч напише, де її знайти? А на додачу ми отримаємо Пожирача полум'я!
— Басто, ходімо нарешті! — Зарізяка нетерпляче махнув рукою.
— Іду-йду, не гарячкуй! Думаєш, вони нас повісять, бо тепер на одного шпільмана стало менше? — відказав Баста байдуже і зник між будинками.
Здавалося, Феноліо чув голоси, брязкання зброї. Він став на коліна біля Хмарохідця, обережно перевернув його на спину і приклав вухо до грудей — так, наче не помітив смерті на його обличчі. Він чув, як діти підійшли до нього. Деспіна поклала йому долоню на плече, вузьку і легку, мов листячко.
— Він помер? — прошепотіла дівчинка.
— Сама бачиш, — сказав її брат.
— Його заберуть білі жінки?
Феноліо похитав головою.
— Ні, він сам піде до них. Ти ж бачиш. Він уже пішов. Але вони приймуть Хмарохідця у своєму Білому замку. Там є двір, двір, заповнений пахучими квітами, і вгорі натягнуто канат із місячного світла, лише для Хмарохідців… — Слова лилися природно, чудові, втішні слова. Та чи по смерті все відбувалося саме так? Феноліо цього не знав. Його ніколи не обходило, що відбувається після смерті, ні в цьому, ані в іншому світі.
Мінерва з'явилася у дворі, ледь пересуваючи ноги. З нею був цирульник, що мешкав на розі, та ще дві жінки з блідими від страху обличчями. Деспіна підбігла до матері, Іво стояв біля Феноліо.
— Ніхто не захотів прийти на допомогу. — Мінерва схлипувала, опускаючись на коліна біля небіжчика. — Вони боялися. Всі!
— Хмароходець, — пробурмотів цирульник. Люди звали його костоправом, витягачем каміння, віщуном на сечі, а якщо його клієнт помирав, янголом смерті. — Ще тиждень тому він мене запитував, чи не знаю я ліків від болю в коліні.
Феноліо пригадав, що він бачив цирульника у Чорного Принца. Чи розповісти йому, що сказав Хмароходець про таємний табір? Чи можна йому довіряти? Ні, ліпше нікому не довіряти. Нічому й нікому. Змієголов має багато шпигунів.