— Що з пораненими? — гукнув солдат Рудого Лиса. — Залишимо обох просто на возі?
— Щоб назавтра вони померли чи втекли? Що ти верзеш, йолопе? Зрештою, через одного з них ми прокралися до клятої хащі, правда? — Рудий Лис знову обернувся до господаря. — Чи серед твоїх гостей є цирульник? — запитав він. — Я маю полоненого, який мусить вижити: Змієголов планує для нього розкішну страту. З небіжчиком справжньої втіхи не відчуєш, якщо ти розумієш, що я маю на увазі.
«…Вижити!..» — Фарид стиснув руку Меґі й усміхнувся.
— О, так! — Господар кинув на воза допитливий погляд. — Прикро, коли засуджені вмирають до страти. Однак з цирульником допомогти не можу. Втім, є така мохиня, вона допомагає на кухні і якось було впоралася з гостями.
— Нехай прийде!
Господар нетерпляче дав знак хлопцеві, який притулився до одвірка стайні. А Рудий Лис покликав двох солдатів.
— Поранених заносьте також до стайні! — почула Меґі його голос. — Четверо з вас охоронятимуть сьогодні вночі Сойку, зрозуміло? Ані грама вина чи медовухи, і нехай лише ви заснете!
— Сойка? — Господар вирячився. — У вас на возі Сойка? — Рудий Лис кинув на нього попереджувальний погляд, і чоловік приклав гладкі пальці до рота. — Жодного слова! — видушив він. — Жодного слова, від мене ніхто ні про що не дізнається.
— Ото ж бо, — пробурчав Рудий Лис і роззирнувся, немов хотів переконатися, що ніхто більше не почув його слів.
Коли солдати підняли Мо з воза, Меґі ступила крок уперед, та Фарид стримав її.
— Меґі, що з тобою? — процідив він. — Вони ж тебе враз замкнуть. Гадаєш, це допоможе?
Меґі похитала головою.
— Він ще живий, Фариде, правда? — прошепотіла вона.
— Я ж тобі казав. Усе буде добре, ось побачиш!
— Гей ви там, голубочки, геть від коней!
Перед ними стояв Свистун. Меґі опустила голову, хоча й була певна, що він її не впізнає. Свистун був вдягнений вишуканіше за всіх шпільманів, які дотепер потрапляли Меґі на очі. Його шовкове вбрання вигравало, наче павичевий хвіст, а персні на пальцях були зі срібла, як і ніс на обличчі. Схоже, Змієголов добре платив за пісні, які йому подобалися.
Свистун підморгнув їм і поплівся до Рудого Лиса.
— О, ти вже повернувся з хащі! — вигукнув Свистун. — Та ще й з багатою здобиччю. Нарешті хороша новина для Змієголова.
Рудий Лис щось відповів, але Меґі вже не слухала: хлопець повернувся з Мохинею — жінкою, що ледь діставала йому до плеча. Її шкіра була сіра, як букова кора, а обличчя зморщене, як мочене яблуко. Мохиня, цілителька… Засмальцьований від смаження халат, ноги босі, та на чоловіків довкруж вона дивилася визивно.
— Справжня мохиня, — пробубонів Рудий Лис, коли його солдати відсахнулися від крихітної жінки, немов та була настільки небезпечна, як ведмідь Чорного Принца. — Думав, вони ніколи не виходять із хащі. Кажуть, вони розуміються на зціленні. У цієї старої відьми, Кропиви, мати, здається, теж була Мохинею?
— Так, та її батько ні на що не годився. — Маленька жінка так пильно розглядала Рудого Лиса, немов намагалася з'ясувати, яка кров тече в його жилах. — Ти забагато п'єш! Поглянь на своє обличчя. Якщо так питимеш і далі, твоя печінка скоро репне, як перестиглий гарбуз.
Солдати зареготали, утім Рудий Лис вгамував їх самим поглядом.
— Слухай, карлице, ти тут не для того, щоб давати мені поради! — гаркнув він на Мохиню. — Я хочу, щоб ти оглянула одного з моїх полонених, бо він мусить прибути живим до замку Змієголова.
— Так, так, я вже знаю, — відмовила мохиня, все ще насуплено розглядаючи його обличчя. — Для того, щоб твій господар зміг його вбити за всіма правилами мистецтва. Принесіть мені гарячої води і чистого сукна. Крім того, мені хтось має допомагати.
Рудий Лис подав знак хлопцеві.
— Якщо хочеш мати помічника, підбери собі когось, — пробурмотів він і непомітно помацав своє черево, певно, припускаючи, що там у нього печінка.
— Одного з твоїх людей? Ні, дякую. — Мохиня презирливо наморщила куцого носа й роззирнулася, аж її погляд зупинився на Меґі. — Оця видається не повною дурепою.
І поки Меґі отямилася, солдат грубо схопив її за плечі. Останнє, що вона побачила, перш ніж пошкутильгала услід за Мохинею до стайні, було Фаридове перелякане обличчя.
Знайоме обличчя
— Повір мені. Часом, коли життя здається найнестерпнішим, раптом з'являється світло, приховане в суті речей.