А Фарид стрибнув на сходи, відштовхнув убік робітника, який витріщився на Фарида, наче на привида, підскочив до Меґі й потягнув її за собою, до вікна.
— Стрибай! — скрикнув до неї. — Вискакуй! Хутко!
Меґі тремтіла, вона заплющила очі, перш ніж стрибнути. Але стрибнула.
Фарид обернувся до Вогнерукого. Він говорив із полум'ям, поки мельник і робітник безпорадно відбивалися порожніми мішками від вогняних пломенів, а вогонь танцював. Танцював для Вогнерукого.
Фарид присів у відчиненому вікні.
— Ходи! — гукнув він до Вогнерукого. — Ну, ходи вже!
Де Баста?
Вогнерукий відштовхнув убік мельника й крізь дим і полум'я побіг до Фарида. Хлопчина саме повис у віконній проймі, як побачив Басту. Той приголомшено підтягнувся на жорні й схопився за потилицю рукою, геть червоною від крові.
— Лови його! — закричав Баста до Зарізяки. — Лови Вогнежера!
— Мерщій! — вигукнув Фарид. Та Вогнерукий зашпортався за порожній мішок. Ґвін зіскочив з плеча Вогнерукого і пострибав до Фарида. Коли вогнедув випростався, між ним і вікном стояв Зарізяка з мечем у руці.
— Гайда! — вигукнула Меґі, дивлячись на Фарида вгору великими від страху очима.
Та Фарид підтягнувся назад до палаючого млина.
— Тікай геть! — крикнув хлопцеві Вогнерукий, б'ючи палаючим мішком Зарізяку.
Зарізячині штани зайнялися. Хитаючись, він розтинав повітря мечем, то в бік полум'я, то в бік Вогнерукого.
Фарид саме скочив на солому, як Зарізяка поранив Вогнерукого в ногу. Вогнедув похитнувся й приклав руку до стегна. Зарізяка знову здійняв меча.
— Ні! — Фаридові власний голос дзвенів у вухах, коли хлопчина накинувся на Зарізяку.
Фарид вкусив Зарізяку за плече, наступив йому на ногу, поки той не випустив із рук меча, і штовхнув у вогонь. Кахикаючи, виринув із чаду Баста, утім Вогнерукий відтягнув його назад і зашипів до язиків полум'я. Ті накинулись на Басту, мов люті гадюки. Фарид чув, як він закричав, але не обертався. Хлопець почвалав до вікна, підтримуючи Вогнерукого, який, лаючись, затискав пальцями кровотечу в нозі. Вогнерукий живий.
Найліпша з усіх ночей
— Їж, — сказала Мерло.
— Ні за що, — відповів Десперо і відсахнувся від книжки.
— Чому ні?
— Це зруйнує всю оповідку, — мовив Десперо.
Жоден із них не пам'ятав, як чкурнув із млина. Фарид пригадував лише обличчя Меґі, кров на воді, коли Вогнерукий стрибнув у річку, дим, що ще клубочився до неба, коли вони вже понад годину йшли вбрід по холодній воді. Ніхто не наздоганяв їх. Лише Ґвін з'явився на березі. Дурний Ґвін.
Стояла глупа ніч. Вогнерукий вийшов з води й упав у траву. Фарид стривожено дослухався до темряви, проте не чув нічого, окрім шуму, гучного й безупинного, як подих велетенського звіра.
— Що це? — прошепотів хлопець.
— Море. Ти забув, як воно шумить?
Море. Ґвін вискочив Фаридові на спину, коли той роздивлявся ногу Вогнерукого.
— Забирайся геть! — гаркнув Фарид на куницю. — Йди полюй! На сьогодні ти накоїв доста.
Хлопець випустив Пронозу з наплічника і почав шукати щось, чим міг би перев'язати рану.
— Бідолашний Хмароходець! — пробурмотів Вогнерукий. — Одного разу він утік від смерті, а тепер стара з косою таки забрала його. Схоже, білі жінки не люблять, коли хтось вислизає з їхніх пазурів.
— Мені шкода. — Меґі промовляла так тихо, що Фарид насилу розумів її. — Мені так шкода. Це все моя вина, Хмароходець помер так по-дурному. Як же тепер Феноліо знайде нас, хоч би й написав щось?
— Феноліо… — Вогнерукий промовив ім'я, як назву хвороби.
— Ти їх також відчув? — Меґі поглянула на Фарида. — Мені здавалося, я шкірою відчувала його слова. Здавалося, вони от-от уб'ють Вогнерукого, а ми нічого не вдіємо!
— Але ж удіяли, — мовив Фарид.
Утім, Вогнерукий відкинувся назад і поглянув угору на зірки.
— Ну що ж, побачимо. Може, старий передбачив для мене вже щось інше. Може, смерть чигає на іншому розі?
— Нехай собі чигає! — сказав Фарид і витягнув торбу з наплічника Вогнерукого. — Трохи феїного пилку ніколи не завадить.
Він посипав рану блискучим порошком, стягнув із себе сорочку, відрізав ножем смужку й заходився обережно обмотувати ногу Вогнерукого, і собі кривлячись від болю: опіки на пальцях давалися взнаки.
Вогнерукий ухопив хлопця за руку.
— Лишенько, на твоїх пальцях стільки пухирів, неначе на них танцювали вогненні ельфи, — зауважив він. — Здається, нам обом потрібен цирульник. На жаль, тут нема Роксани. — Зітхаючи, вогнедув улігся на спину й поглянув на темне небо. — Знаєш що, Фариде? Якби батько Меґі не витягнув мене з моєї оповідки, то я б, напевно, ніколи не отримав би такого неймовірного сторожового пса, як ти. — Він підморгнув Меґі. — Ти бачила, як він вчепився зубами? Б'юся об заклад, Зарізяка подумав, що то Принців ведмідь гризе йому плече.