— Он як. Звісно, їдьте, поговоримо пізніше. — Козимо взяв до рук повід. — Якщо не покращає, повідомте мені, я пришлю цирульника.
— Дякую вам, — сказав Феноліо, та перш ніж рушити, мусив поставити ще одне запитання. — Я чув, що вашій дружині теж зле? — Про це старому розповів Бальбулюс, його єдиного допускали до Віоланти.
— Та ні, вона просто розлючена. — Козимо взяв Бріану за руку, немов утішаючи за те, що йшлося про його дружину. — Віоланта швидко шаленіє. Це в неї від батька. Вона просто не хоче розуміти, чому її не випускають із замку. Але ж очевидно, що довкола шпигуни її батька, і в кого вони намагатимуться спершу вивідувати? У Віоланти і Якопо.
Важко було не повірити кожному слову, яке сходило з цих чарівних вуст, головне, що мовлено їх було щиро й переконливо.
— Певно, ви маєте рацію! Та прошу не забувати, що ваша дружина ненавидить свого батька.
— Можна когось ненавидіти і, тим не менше, коритись йому. Правда? — Козимо поглянув на Феноліо з таким ясним виразом очей, які можна побачити хіба лиш у дитини.
— Так, так, напевно, — відповів Феноліо ніяково. Щоразу, коли Козимо так дивився, старий почувався, немов несподівано побачив чисту сторінку в книжці, тонко тканий словесний килим, поїдений міллю. — Ваша високосте! — сказав він, ще раз схиливши чоло, і спрямував коня риссю до брами.
Бріана добре описала шлях до материної садиби. На щастя, дівчина попередила про гусака, тому Феноліо міцно тримав коня за повід, коли птах, ґелґочучи, вийшов назустріч. Роксана сиділа перед убогою хатинкою. Здавалося, її краса пасувала сюди, як коштовність на капелюх жебрака. Її син спав поруч із нею на порозі, згорнувшись клубочком і поклавши голову їй на коліна.
— Він хоче піти з нами, — сказала Роксана, коли Феноліо незграбно злізав з коня. — Мала теж плакала, коли я сказала, що мушу їхати. Але я не можу взяти їх із собою до Змієголова: він наказував вішати дітей. Подруга дбатиме про неї, про нього, про квіти і про тварин…
Роксана погладила синове темне волосся. На мить Феноліо захотів, щоб вона не їхала. Але що тоді буде з його словами? Хто розшукає Меґі? Чи йому знову просити Козимо про вершника, який ще не повернувся? Хтозна, може, й Роксана не повернеться, і твої дорогоцінні слова пропадуть.
— Дурниці! — мовив Феноліо сердито. — Звісно, я зробив копію.
— Що ти там кажеш? — здивовано подивилась на нього Роксана.
— Та нічого, нічого! — Йой, тепер він вже розмовляв сам із собою. — Мушу вам ще дещо розповісти. Не їдьте до млина! Один шпільман, котрий співає для Козимо, приніс мені повідомлення від Чорного Принца.
Роксана притисла руку до рота.
— Ні, ні. Це не настільки страшно! — заспокоїв її Феноліо. — Батько Меґі у полоні Змієголова, але цього, чесно кажучи, я очікував. І Вогнерукий, і Меґі… Коротше кажучи, млин, біля якого Меґі мала чекати на мого листа, згорів ущент. Мельник, певно, розповів кому тільки зміг, що якась куниця сипала вогняним дощем зі стелі, а якийсь відьмак з порубцьованим обличчям розмовляв із полум'ям. Із ним буцімто був демон в образі темношкірого хлопця, котрий і врятував чоловіка з рубцями, коли того поранили. Була ще якась дівчинка.
Роксана дивилась на нього відсутнім поглядом.
— Поранений?
— Так, але вони втекли! Це найголовніше! Роксано, ви гадаєте, що зможете їх знайти?
Роксана провела рукою по чолу.
— Я спробую.
— Не переймайтеся сильно! — сказав Феноліо. — Ви ж чули. Вогнерукий має тепер демона, який його захищає. Хоча він і самотужки завжди непогано впорувався!
— О, так!
Феноліо проклинав кожну зморшку на своєму старому обличчі — такою вродливою була ця жінка. Чому він не такий красень, як Козимо? А втім, чи сподобалось би це їй? Їй подобався Вогнерукий, котрий, власне, давно мав померти, якби все відбувалося так, як він написав.
«Феноліо! Це занадто. Ти поводишся як ревнивий закоханий!»
Утім, Роксана не зважала на нього — вона дивилась на хлопця, який спав у неї на колінах.
— Бріана страшенно розлютилась, коли довідалася, що я поїду вслід за її батьком, — сказала вона. — Сподіваюсь, Козимо пильнуватиме її і не розпочне війну, доки я не повернусь.
Феноліо промовчав. Навіщо розповідати про плани Козимо? Щоб Роксана ще більше хвилювалася? Ні. Він дістав з-під накидки листа для Меґі. Літери, які могли перетворюватися на звук, потужний звук… Жодного разу він не наказував Розенкварцові так старанно опечатати листа.
— Цей лист може врятувати батьків Меґі, — сказав старий. — Він може врятувати її батька. Він може врятувати нас усіх, пильнуйте його!