— Ні, дивлячись на вродливе обличчя, набагато легше довіряєш шляхетним намірам, і тому Феноліо вчинив мудро, посадивши на трон янгола. Так, дуже мудро. — Феноліо піймав себе на тому, що тихенько муркотів собі під ніс, коли кінь проніс його повз охорону. Вартові мовчки дали проїхати старому князівському поету, чоловікові, котрий створив їхній світ. Так, схиляйте ваші голови перед Феноліо!
Охоронці також вирушать із Козимо, і солдати, ті, що вгорі на замку, робітники, однолітки хлопця, який мандрує з Вогнеруким. Навіть Іво, Мінервин син, пішов би, якби мати його пустила.
«Вони всі, звісно, повернуться, — подумав Феноліо, під'їжджаючи до стаєнь. — Принаймні більшість із них. Все буде гаразд. Та де там гаразд. Неперевершено!»
Лютий Орфей
Всі слова записано тим самим чорнилом.
«Квітування» і «катування» майже однакові.
І я можу списати словом «кров» цілу сторінку,
З верху до низу, — і це її не заплямить,
А мене не вразить.
Елінор лежала на своєму надувному матраці й дивилася в стелю. Вона знову сварилася з Орфеєм. Хоча знала, що покаранням стане підвал.
«Негайно в ліжко, Елінор! — ображено подумала вона. — Так колись карав тебе твій тато, коли ти читала книжку, що, на його думку, не відповідала твоєму віку. Негайно в ліжко, часом о п'ятій по обіді. Особливо кепсько було влітку, коли надворі співали пташки, сестра казилась під вікном, сестра не любила книжок і обожнювала набріхувати на тебе, коли ти замість того, щоб бавитися з нею, втикалася в книжку, яку тато заборонив читати. „Елінор, не сварися з Орфеєм!“ Як часто Даріус торочив тобі про це. Так ні, ти не могла стриматись! Та як інакше, якщо його бридкий пес заслинив найцінніші книжки, бо його господар не вважав за потрібне поставити їх назад до шафи! Щоправда, віднедавна він не діставав більше жодної книжки з полиці, що принаймні хоч трохи втішало».
— Він читає лише з «Чорнильного серця»! — прошепотів Даріус, коли вони вгорі на кухні мили посуд. Їхня посудомийна машина зіпсувалася. Наче мало того, що вона, мов кухарка, мусила працювати у власному будинку, тепер ще й руки її набрякали від миття посуду! — Здається, він підбирає слова, — вів далі Даріус, — складає їх докупи, записує, увесь час тільки й пише, кошик для паперу вже повний. Тоді читає вголос, що написав, і якщо нічого не відбувається…
— Тоді?
— Нічого! — уникливо відповів Даріус, ретельно вишкрібаючи засмальцьовану пательню, утім Елінор знала, що оте «нічого» не збентежило б його так і не заткнуло б йому рота.
— Що? — запитала вона.
У Даріуса аж вуха почервоніли, і він розповів їй: Орфей кидав її книжками об стіну, її чудовими книжками! Він кидав їх на підлогу від люті. Подеколи книжки вилітали з вікна, бо йому, бач, не вдавалося те, що вдалося Меґі: «Чорнильне серце» не відчиняло йому свій світ, як би він не благав оксамитовим голосом, знову й знову читаючи речення, крізь які він так жадав прослизнути. Звісно, вона бігом побігла, почувши, як він кричить. Щоб урятувати своїх друкованих дітей!
— Ні! — волав Орфей, аж було чути аж на кухні. — Ні, ні, ні! Впусти мене нарешті, тричі клята річ! Це ж я повернув Вогнерукого до книжки! Зрозумій нарешті!
Що ти значиш без нього? Я повернув тобі Мортолу й Басту! За це я заслужив винагороду, правда?
Ґевал не стояв перед бібліотечними дверима. Певно, він саме тинявся по будинку, шукаючи, що б його вкрасти (те, що книжки найцінніші в цьому будинку, він не додумався б і за сотню років). Елінор не пригадувала, якими лайливими словами наділила Орфея. Вона пам'ятала лише книжку, чудове видання віршів Уїльяма Блейка. І все одно Орфей кинув томівку з вікна, а Ґевал схопив її ззаду й потягнув до сходів у підвал.
«О Меґі! — думала Елінор, лежачи на своєму надувному матраці й розглядаючи облущений тиньк на підвальній стелі. — Чому ти не взяла мене з собою? Чому ти мене принаймні не спитала?»
Болотяник
Кожен лікар має знати, що Бог наділив трави великою таїною.
Взяти хоча б до уваги вплив трав на злих духів та божевільні фантазії, які доводять людину до відчаю. Вплив не від лукавого, а від природи.
Море. Меґі не бачила його відтоді, як вони поїхали з Каприкорнового села до Елінор, разом із феями та кобольдами, які тепер перетворилися на порох.