— Ну, що я казав? — Поспішаючи назустріч Вогнерукому, Болотяних скинув дві книжки зі стосу. — Він повернувся, а вона не вірила. Схоже, білі жінки повертають до життя щораз більше покійників!
Чоловіки обійнялися, тоді Болотяник відійшов на крок назад і як слід оглянув Вогнерукого. Цирульник був літнім чоловіком, старішим за Феноліо, та його очі видавались такими молодими, як у Фарида.
— Виглядаєш, наче в тебе все гаразд, — відзначив старий задоволено. — От лиш нога. Що з нею? На млині зачепило? Вчора вони забрали одну з моїх цілительок до замку, щоб вона подбала про двох чоловіків, яких уразило вогнем. Їй повідали дивну історію про засідку й рогату куницю, що плювала вогнем…
У замку? Меґі мимоволі підійшла до цирульника.
— А чи не бачила вона полонених? — перервала вона. — Певно, їх саме доставили туди, шпільманів, чоловіків і жінок… Мій тато й моя мама там.
Болотяник поглянув на неї зі співчуттям.
— То це ти — та сама дівчинка, про яку розповідали Принцові люди? Твій батько…
— Чоловік, якого вони вважають Сойкою, — закінчив Вогнерукий. — Ти не знаєш, як у нього та в інших полонених справи?
Не встиг Болотяник відповісти, як якесь дівча просунуло голову у двері. На Меґі погляд затримався так довго, що Болотяник зрештою відкашлявся.
— Що сталося, Карло? — запитав він.
Дівчинка нервово кусала бліді губи.
— Попросили запитати, чи ми ще маємо очанку, — сказала вона боязко.
— Звісно. Ходи до Белли, вона тобі трохи дасть, але тепер залиш нас самих.
Дівчинка зникла, поспіхом кивнувши, утім залишила двері відчиненими. Зітхаючи, Болотяник замкнув двері на засув.
— А, так, полонені Цирульник, відповідальний за в'язницю, дбає про них. Він страшний халтурник, але хто ж там нагорі витримає? Замість лікувати він вивчає побиття й інші тілесні покарання. До твого батька вони його, на щастя, не допускають, а цирульник, котрий дбає про Змієголова, не бруднить руки об полоненого, отже, щодня моя найліпша цілителька ходить до замку доглядати його.
— Як справи у мого батька? — Меґі намагалась не здаватися маленькою дівчинкою, яка ледь стримує сльози, та їй не дуже вдалося.
— У нього тяжка рана, та гадаю, ти знаєш.
Меґі кивнула. Ну, ось, знову з'явилися сльози, течуть і течуть, наче хочуть їй із серця змити все: лихо, журбу, страх… Фарид обійняв її за плечі, утім ще більше нагадав про Мо: про всі ті роки, коли тато захищав і оберігав її. А тепер, коли йому зле, її нема поруч.
— Він втратив багато крові, проте почувається набагато краще, аніж ми про те сповіщаємо Змієголова. — По Болотянику відчувалося, що він часто мусив розмовляти з людьми, котрі хвилювалися за когось, кого любили. — Моя цілителька порадила йому не показувати, щоб ми виграли час. Отже, наразі не хвилюйся.
На серці в Меґі стало легко, так легко.
«Все буде добре! — сказало щось усередині неї, вперше відтоді, як Вогнерукий приніс їй записку від Рези. — Все буде добре».
Вона засоромлено стерла сльози з обличчя.
— Зброя, якою було поранено твого батька, — щось жахливе. Сподіваюсь, це не диявольський винахід, над яким таємно працюють ковалі Змієголова!
— Ні, ця зброя походить із іншого місця.
«Звідти нічого хорошого не приходить», — виказувало обличчя Вогнерукого, та Меґі не хотіла думати про те, що може накоїти у цьому світі рушниця. Думками вона була поруч із Мо.
— Моєму татові, — сказала вона Болотянику, — дуже сподобалась би ця кімната. Він любить книжки, а ваші таки чудові. Правда, він сказав би, що деякі потребують нової оправи і що ця, отам, не довго проживе, якщо ви не вживете заходів проти жуків, які її гризуть.
Болотяник узяв у руки книжку, на яку показала Меґі, й провів рукою по сторінках, так само, як і Мо.
— Сойка любить книжки? — запитав він. — Незвично для розбійника.
— Він не розбійник, — сказала Меґі. — Він лікар, як і ви, лиш не людей лікує, а книжки.
— Справді? Отже, таки правда, що Змієголов не того впіймав? Видно, не він убив Каприкорна?
— О, ні, це якраз правда. — Вогнерукий виглянув із вікна, немов перед ним був святковий Каприкорнів майдан. — І все, що йому для цього було потрібно, його голос. Тобі варто почути, як він або його донька читає. Повір мені, ти подивишся на свої книжки іншими очима. Мабуть, почепиш на них замки.