В цьому Вогнерукий не сумнівався. За кілька золотих можна прочитати навіть князівську пошту. Так казали ще за його часів. Треба лише знати когось, хто розуміється на фальшуванні печаток.
— А решта? — Вогнерукий подивився на свистунів біля вікна. — Чим вони займаються?
Хмароходець ковтнув вина і скривився.
— Тьху. Дідько. Непогано було б меду додати. Решта, ну, — він потер задубілу ногу, — хтось помер, хтось, як і ти, зник. Отой за селянином, що похмуро витріщився у свого кухля, — Хмароходець кивнув у бік шинквасу, — наш давній товариш Ворон, на обличчі витатуйовано усмішку, та він найгірший вогнедув у всьому світі. Він старанно копіює тебе і відчайдушно шукає причину, чому вогонь для тебе танцює охочіше.
— Йому ніколи цього не зрозуміти. — Вогнерукий непомітно подивився на вогнедува.
Ворон досить пристойно жонглює запаленими факелами, та вогонь не хоче з ним танцювати. Він — як коханець без надії, його обраниця постійно йому відмовляє. Давним-давно Вогнерукий залишив Воронові трохи вогняного меду: стало шкода Ворона. Але навіть з медом бідолаха не розумів, що йому промовляє вогонь.
— Кажуть, він працює з порохом алхіміків, — прошепотів Хмароходець через стіл. — Дороге задоволення, як на мене. Вогонь часто кусає його, руки й долоні геть зовсім червоні. Але до обличчя Ворон його не підпускає. Перш ніж виступати, він намащує обличчя, і воно блищить як сало.
— Він так само п'є після вистав?
— Після вистави, перед виставою, але він ще привабливий чолов'яга, еге ж?
Так, його привітне обличчя завжди усміхається. Ворон з тих чарівників, які живуть поглядами інших, сміхом і оплесками, головне, щоб люди зупинились і подивилися на нього. Навіть зараз він розважає всіх біля шинквасу. Вогнерукий обернувся до Ворона спиною: не хотів бачити захват і заздрість в його очах. За Вороном він не скучив.
— Не думай, що строкатим стало легше жити, — пробурмотів Хмароходець. — Після смерті Козимо Тлустий князь впускає нашого брата лише по святах на ярмарки, а в замок — у крайньому випадку, коли його внук криком кричить за чарівниками. Не дуже приємний хлопчисько, вже зараз командує прислугою, погрожує батогом і ганебним стовпом, та хай там що — він любить строкатих.
— Козимо Вродливий помер? — Вогнерукий мало не поперхнувся кислим вином.
— Так. — Хмароходець перехилився через стіл, наче голосно розповідати про смерть і нещастя невиховано. — Майже рік тому він, вродливий як ангел, вирушив у похід. Хотів довести свою князівську сміливість і винищити паліїв у хащі. Пригадуєш їхнього ватажка — Каприкорна?
Вогнерукий засміявся.
— О так, пам'ятаю, — сказав він тихо.
— Він зник одночасно з тобою, але його банда затято робила свою справу. Рудий Лис став новим ватажком, їх боялося кожне село, кожен двір по цей бік хащі. Козимо пішов проти них, щоб покінчити з руйновиськом. Він винищив усю банду, та сам не повернувся. Відтоді його батька, охочого поїсти (його сніданку вистачило б на три села) називають ще й князем Зітхачем. Бо Тлустий князь по смерті сина лише зітхає.
Вогнерукий спробував зловити порошинки у сонячному світлі.
— Князь Зітхач! — пробурмотів він. — Так, так. А що поробляє високоблагородний пан по той бік лісу?
— Змієголов? — Хмароходець нервово озирнувся. — Ну, на жаль, цей не помер. Так само вважає себе володарем світу, виколює очі кожному, кого піймають його лісники з кроликом, робить рабів з тих, хто не платить податки, і змушує їх викопувати з землі срібло, поки ті не починають плювати кров'ю. Шибениці перед його замком завжди в роботі, а найбільше Змієголову подобається, коли на них колихаються строкаті штани. Та всі бояться говорити про нього недобре: у нього шпигунів більше, ніж бліх у цьому заїзді, і він добре їм платить. Але смерть, — додав тихо Хмароходець — не підкупиш, Змієголов старіє. Кажуть, останнім часом він дуже боїться білих жінок і смерті. Боїться настільки, що по ночах стоїть на колінах і скавулить, мов побитий собака. Його кухарі щоранку готують йому пудинг з телячої крові, бо це ніби повертає молодість. А ще, кажуть, у нього під подушкою лежить палець повішеного. Ось так він захищається від білих жінок. За останні сім років Змієголов одружувався чотири рази. Кожна дружина молодша за попередню, та жодна не подарувала йому того, чого він так палко жадає.