— Боюся, сукня буде завелика, вона належала середній Мінервиній доньці, — сказав він, — втім одяг, який ти маєш, треба негайно випрати. Панчохи закріпиш підв'язками, трішки незручно, але до цього звикають. Меґі, ти подорослішала, — сказав він, відвертаючись, щоб вона перевдягалася. — Розенкварце! Ти також відвернися.
Особливо гарно сукня таки не виглядала, і Меґі навіть тішилася, що Феноліо не мав дзеркала. Вдома останнім часом вона часто розглядала своє відображення в дзеркалі. Було дивно спостерігати, як змінюється тіло. Немов лялечка перетворюється на метелика.
— Готова? — запитав Феноліо і обернувся. — Ну от бачиш, непогано, хоча, звісно, така мила дівчинка заслуговує на кращу сукню. — Зітхаючи, він поглянув на самого себе. — Ну, я, напевно, краще в цьому так і лишуся, цей одяг принаймні не дірявий. Та що мені вже, в замку сьогодні кишітиме блазнями і шляхетними особами, так що нікому до нас обох не буде діла.
— Обох? Тобто? — Розенкварц відклав убік лезо, яким саме загострював перо. — Ви ж напевно візьмете мене з собою?
— Ти збожеволів? Хочеш, щоб я приніс назад уламки від тебе? Ні. Крім того, тобі ще доведеться заслуховувати поганий вірш, який я понесу князю.
Розенкварц бурчав, коли Феноліо зачинив за ними двері. Дерев'яні сходи, якими Меґі минулої ночі від утоми насилу піднялася, вели на обліплене будинками подвір'я, де на маленькому клаптику тіснилися загорода для свиней, дерев'яний заділ та овочева грядка. Вузенький потічок обминав усе це, двоє дітей сполохали порося на грядці, а жінка з малям на руках годувала зграйку худих курей.
— Чудовий ранок, правда, Мінерво? — обізвався Феноліо, поки Меґі нерішуче спускалася за ним слідом останніми сходинками.
Мінерва підійшла до підніжжя сходів. Дівчинка років шести вчепилася за її спідницю і недовірливо визирала на Меґі. Вона ніяково зупинилася. «Може, це помітно, — розмірковувала вона, — що я не звідси…»
— Обережно! — вигукнула до неї дівчинка, та поки Меґі зрозуміла, про що йдеться, щось смикнуло її за волосся. Дівчинка кинула грудочкою землі, і фея, лаючись, пурхнула з порожніми руками геть.
— Звідки ти така? — запитала Мінерва, знімаючи Меґі зі сходів. — Чи у вас там немає фей? Вони ж божеволіють від людського волосся, і зокрема від такого гарного, як твоє. Якщо ти не заколеш волосся, то скоро матимеш лису голову. Крім того, ти вже надто доросла для розпущеного волосся, чи хочеш, щоб тебе вважали шпільманкою?
Мінерва була невисока і розкішна, навряд чи вища за Меґі.
— Та ти ж суха, як тріска! — промовила вона. — Сукня тобі мало не сповзає з плечей. Я вшию її для тебе, сьогодні ж увечері. — І до Феноліо: — Вона поснідала? — запитала і похитала головою, побачивши його зніяковіле обличчя. — Невже ти забув нагодувати дівчинку?
Феноліо безпорадно підняв руки догори.
— Я старий чоловік, Мінерво! — вигукнув він. — Я забуваю про такі речі! Що за ранок сьогодні? Я насправді мав пречудовий настрій, але всі прискіпуються до мене. Розенкварц теж мене вже звів з розуму.