— Не показуй, що ти такий розчарований! — прошепотів Вогнерукий, пустивши в ніч ще дві сойки. — Є багато іншого, чого можна навчитися. А тепер нам треба сховатися від Срібноносого.
Коли вони обидва сховалися між дерев, над Омбрійським замком висів вогненний гриб, а Воронів вогонь уже погас. Небо належало вогню Вогнерукого. Свистун вислав патрулів, проте Вогнерукий створив із вогню котів, вовків та змій, що звисали з гілля, і вогненних метеликів, що летіли в обличчя панцерним солдатам. Ліс перед замком немов запалав, проте вогонь не пік, і Фарид та його вчитель були тінями в усьому червоному, непідвладні страхові, який вони посіяли.
Свистун зрештою звелів лити воду з замкових мурів, вона замерзала на гіллі дерев, але вогонь Воґнерукого горів і далі, формував нових істот і заснув аж уранці, немов нічний привид. Тільки вогненні сойки навіть удень кружляли над Омброю, а коли Миршавець послав своїх псів до згаслого лісу, вогненні зайці збивали їх із кожного знайденого сліду. Тим часом Фарид із Вогнеруким сиділи в чагарнику з дурману й терну, і хлопець відчував, як щастя зігріває йому серце. Як добре нарешті знову бути поруч із Вогнеруким, як і давніше, протягом усіх тих ночей, коли він охороняв його або беріг від лихих сновидь. Але тепер, здається, вже немає від чого охороняти Вогнерукого. «Тільки від тебе самого», — подумав Фарид, і щастя згасло, мов вогненне створіння, яким Вогнерукий захищав Сойку.
— Що з тобою? — подивився на нього Вогнерукий, наче міг читати думки не тільки Чарівновустого. Потім узяв Фаридову руку й легенько подув на неї, аж поки між пальцями постала жінка з білого вогню. — Вони не такі погані, як ти думаєш, — прошепотів Вогнерукий. А якщо знову заберуть мене, то не через тебе. Зрозумів?
— Що ти маєш на увазі? — У Фарида аж серце зупинилося. Просто зупинилося. — Вони тебе знову заберуть? Таж як? І скоро? — Біла жінка на його руці перетворилась на метелика, що спурхнув і зник у сірому світанку.
— Залежить від Сойки.
— Що?
Вогнерукий застережливо приклав йому руку до вуст і розвів убік колючі пагони. Під в’язничними продуховинами стояла солдатська сторожа. Вартові дивились на ліс виряченими від страху очима. Коло них був і Ворон. Він вивчав замковий мур, наче міг прочитати на камені, як Вогнерукий підпалив ніч.
— Поглянь на нього, — прошепотів Вогнерукий. — Він ненавидить вогонь, а вогонь ненавидить його.
Але Фарид і чути не хотів про Ворона. Він схопив Вогнерукого за зап’ясток:
— Вони не мають забрати тебе ще раз! Будь ласка!
Вогнерукий глянув на Фарида. Його очі, відколи він повернувся, дивились по-іншому. В них уже не було страху, а тільки давня пильність.
— Кажу тобі ще раз. Усе залежить від Сойки. Отже, допомагай мені захищати його. Він потребуватиме захисту. П’ять днів і п'ять ночей на Свистуновій ласці — довгий час. Думаю, ми зрадіємо, коли нарешті приїде Змієголов.
Фарид хотів розпитувати далі, але з обличчя Вогнерукого зрозумів, що той уже не відповідатиме.
— А що з Бридкою? — лише запитав він. — Ти не віриш, що вона захистить його?
— А ти віриш? — запитав Вогнерукий у відповідь.
Крізь густі терни пробивалася фея. Вона майже роздерла собі крила об колючки, але зрештою, виснажена, сіла на коліна Вогнерукому. То була фея, яку він посилав знайти Сойку. Вона знайшла й переказала його подяку. І не могла не згадати, що Сойка підтвердив, що вона — найвродливіша фея, яку він коли-небудь бачив.
Викрадені діти
Як був я сойка, білочка і лис, —
Давно минула та пора, —
Я мову їхню знав і лапу тис,
Й вітали мене гілля і нора.
Я знав напам’ять кожен смак
Травинки та камінчика,
І вогняного сонця знак,
І місяця промінчика.
Сніжило, падали маленькі крижані пластівці, і Меґі запитувала себе, чи й батько у в’язниці бачить, як падає сніг. Ні, відповіла вона собі, омбрійська в’язниця міститься в глибокому підземеллі замку, і думка, що Мо не побачить першого снігу в Чорнильному світі, засмутила її не менше, ніж його ув’язнення.
Вогнерукий захищає його. Чорний Принц уже не раз запевняв її в цьому. Так само й Батист і Роксана раз по раз казали їй про це. Але в Меґі з думки не сходив Свистун і те, якою тендітною та юною видавалася поряд із ним Бридка.
До приїзду Змієголова лишалося два дні. Про це тільки вчора повідомила їй Кропива. Два дні — і все вирішиться.