— Бальбулюса я вже не можу запитати. — Голос Змієголова чудово пасував до завішаної чорними тканинами зали. — Свистун тільки-но вигнав його з міста. І відрубав перед тим праву руку.
На мить ця звістка таки відібрала в Орфея дар мови. Права рука. Він несамохіть схопився за руку, якою він писав.
— Ваша високосте, а чому… якщо мені вільно запитати? — глухо озвався він.
— Чому? Бо моя донька дуже цінує його мистецтво, і обрубок його руки, сподіваюсь, виразно засвідчить їй, який великий мій гнів. Адже Бальбулюс, звичайно, втече до неї, куди ж іще?
— І справді. Які ви мудрі. — Орфей мимоволі ворухнув пальцем, немов запевняючи себе, що це неправда. Слова в нього скінчилися, його мозок був мов чистий аркуш паперу, а язик — мов пересохлий стовбур від пера.
— А може, признатися тобі в чомусь? — Змієголов облизав випнуті губи. — Мені подобається вчинок моєї доньки! Мені він нестерпний, але подобається. Вона терпіти не може, коли нею командують. Ані Свистун, ані мій свояк-куріпковбивця, — він з огидою подивився на Миршавця, — не зрозуміли цього. А що стосується Сойки, то, може, й добре, що Віоланта прикидається його захисницею. Вона хитра. Вона знає не гірше за мене, що перехитрувати героїв легко. Їм треба тільки навіяти думку, мовляв, ти на боці права і справедливості, і вони вже біжать до тебе, мов ягня на бійню. Але зрештою Віоланта продасть шляхетного розбійника мені. За трон Омбри. І хтозна… можливо, я дам його їй?
Миршавець так заціпеніло дивився в простір, наче не чув останніх слів свого пана і вояка. А Змієголов відхилився назад і погладив себе по набряклій гомілці.
— Чотириокий, гадаю, твій язик належить мені, — проказав він. — Може, якесь останнє слово, перше ніж занімієш, мов риба?
Миршавець злостиво посміхнувся, а Орфеєві губи затремтіли, немов уже відчувши лещата. Ні. Ні, такого не може бути. Не на те він знайшов собі шлях у цьому сюжеті, щоб скінчити свої дні без’язиким жебраком на вулицях Омбри.
Орфей загадково, як він сподівався, всміхнувся Змієголову і склав руки за спиною. Орфей знав, що ця поза надає йому певної величності, він часто тренував її перед дзеркалом, але ж тепер він потребує і слів, — слів, що, мов камінь, кинутий у воду, утворять брижі в цьому сюжеті.
Заговоривши знову, Орфей стишив голос. Коли говорити тихо, слова мають більшу вагу.
— Що ж, гаразд, тоді, ваша високосте, я скажу своє останнє слово, але, будьте певні, це буде водночас і останнє слово, яке ви пригадаєте, коли вас схоплять білі жінки. Присягаюся своїм язиком: ваша донька планує вбити вас. Вона ненавидить вас, а ви недооцінюєте її романтичну прихильність до Сойки. Вона хоче трон для себе і для нього. Тільки для цього вона й визволила його. Розбійник і князівна завжди становили небезпечне поєднання.
Слова росли в темній залі, наче мали тінь. А завислий погляд Змієголова впирався в Орфея, немов він хотів отруїти його своїм злом.
— Але ж це сміх! — заперечив Миршавець голосом ображеної дитини. — Віоланта — не більше, ніж дівчинка, та ще й бридка. Вона ніколи не наважиться стати проти вас!
— Вона безперечно стане! — уперше заговорив гучним голосом Змієголов, і Миршавець перелякано стулив вузькі вуста. — Віоланта, на відміну від моєї другої дочки, безстрашна. Бридка, але безстрашна. І дуже хитра… як оцей. — Його стражденні очі знову прикипіли до Орфея.
— Ти така ж гадюка, як і я, правда ж? Кров усякчас ганяє нам отруту по жилах. Отрута пожирає нас, але вбивча тільки для інших. У жилах Віоланти вона теж тече, і тому вона зрадить Сойку, хоч би що інше планувала вона собі… — Змієголов засміявся, але одразу ж закашлявся. Він хапав ротом повітря й задихався, немов легені набралися води, та коли Миршавець дбайливо нахилився над ним, брутально відпихнув його. — Чого ти хочеш? — запитав він. — Я безсмертний. Ти що, забув? — І знову засміявся, бухикаючи й захлинаючись. Потім ящіркоокий знову повернувся до Орфея:
— Ти подобаєшся мені, жовторота гадюко. Ти більше схожий на мого родича, ніж він. — Нетерпляче ворухнувши рукою, він відсунув Миршавця вбік. — Але він має гарну сестру, тож я мушу миритися і з братом. А ти маєш сестру? Чи, може, ти якось по-іншому прислужишся мені?