Реза показала на миску в Меґі на колінах:
— Меґі, будь ласка, їж!
Але Меґі обернулась до Роксани, що швидко пробиралася поміж дітей, які їли. Її вродливе обличчя побіліло, мов крейда, такого Меґі після повернення Вогнерукого ще не бачила.
— Що сталося? — стривожено підвелася Реза, схопивши Роксану за руку. — Якісь новини? Ти щось чула про Мо? Розповідай!
Але Роксана похитала головою.
— Принц, — відповіла вона, і страх у її голосі годі було приховати. — Йому недобре, і я не знаю, що це. В нього страхітливі корчі. Я маю трохи коріння, можливо, воно допоможе.
Роксана хотіла йти далі, але Реза зупинила її:
— Корчі? Де він?
Меґі ще здалеку чула ведмежий рев. Коли вони підійшли, Здоровань зиркнув на них, як дитина у відчаї. Там були Батист, Дерев’янка, Страшидло… Чорний Принц лежав випроставшись на долівці. Мінерва стояла навколішки поряд із ним і намагалася щось улити йому, проте він корчився від болю, стискав руками тіло й судомно хапав повітря. На його чолі ряснів піт.
— Ведмедю, тихо! — насилу видушив він крізь зціплені зуби. Від болю він покусав губи до крові. Але ведмідь і далі ревів та форкав, наче й сам боровся за життя.
— Пустіть мене! — Реза відсунула всіх убік, навіть Мінерву, і взяла в руки Принцове обличчя.
— Подивись на мене! — звеліла вона. — Будь ласка, подивись на мене!
Реза стерла Принцові піт з чола, зазирнула у вічі. Повернулася Роксана зі жменькою корінців, а сорока сіла на плече Ґеконові.
Реза пильно подивилась на пташку.
— Здорованю! — сказала вона так тихо, що тільки Меґі чула її. — Злови цю пташку.
Сорока крутила головою, поки Чорний Принц корчився в Мінервиних руках.
Здоровань поглянув на Резу затуманеними від сліз очима й кивнув головою. Та коли він зробив один крок до Ґекона, сорока спурхнула й сіла на скельний виступ під стелею печери.
Роксана стала навколішки поряд із Резою.
— Він без пам’яті, — мовила Мінерва. — І дивіться, як часто дихає.
— Я вже бачила такі корчі, — тремтячим голосом сказала Реза. — Ягоди, які спричиняють їх, темно-червоні й навряд чи більші за вушко голки. Їх любила використовувати Мортола, бо їх легко домішати до їжі і вони вбивають дуже болісно. Неподалік від печери є двоє дерев, де вони ростуть. Я ще застерігала дітей від тих ягід. — Вона знову глянула на сороку.
— А чи є протиотрута? — запитала, підводячись, Роксана. Чорний Принц лежав, мов мрець, а ведмідь ткнувся йому носом у бік і стогнав, як людина.
— Так. Рослина з численними білими квіточками, що пахнуть падлом. — Реза знову подивилась на пташку — Її коріння ослаблює дію ягід.
— Що з ним? — з тривогою в очах пропхався між жінок Феноліо. З ним була й Елінор. Цілий ранок вони просперечалися в закутку Феноліо про те, що добре і що не таке добре в його сюжеті. Коли хто проходив поблизу, вони щоразу, немов змовники, стишували голос. Наче хтось із дітей чи розбійників міг зрозуміти, про що вони розмовляють.
Елінор, побачивши, як нерухомо лежить Чорний Принц, перелякано притисла руки до вуст. У її погляді було стільки невіри, немов у якійсь книжці вона побачила сторінку з іншої книжки.
— Отруїли, — підвівся, стискаючи кулаки, Здоровань. Його обличчя побагровіло, таким воно ставало тільки тоді, коли він напивався. Він схопив Ґекона за тонку шию і струснув, мов ганчір’яну ляльку.
— Це ти? — крикнув він. — Чи Хапало? Ану кажи! Я зламаю тобі кожну кістку, аж поки ти корчитимешся, як він!
— Лиши його! — заступилась Роксана. — Чорному Принцові це не допоможе!
Здоровань пустив Ґекона й заридав. Мінерва обняла його. А Реза знай поглядала на сороку.
— Рослина, про яку ти кажеш, називається мертва головка, — сказала Роксана, тим часом як Ґекон, покашлюючи, потирав шию і обсипав Здорованя брудними прокльонами. — Вона дуже рідкісна. Навіть якби вона росла тут, холод давно б убив її. А немає чогось іншого?
Чорний Принц опритомнів. Він спробував підвестися, але, застогнавши, знову впав. Батист став навколішки поряд із ним і благально подивився на Роксану. Навіть Здоровань, мов жебрущий пес, звернув до неї заплакані очі.
— Не дивіться на мене так! — скрикнула вона, і Меґі відчула відчай у її голосі. — Я не можу допомогти! Спробуй дати йому блювотного коріння, — сказала вона Мінерві. — А я шукатиму коріння мертвої головки, дарма що сенсу в цьому небагато.