— Тікай у кущі, коли вони нападуть! — мовила вона. — Я не хочу, щоб Хапало через неуважність убив і тебе. Можливо, ти ще станеш мені в пригоді, якщо той бовдур відмовиться!
«Орфею, вона ще довіряє тобі! — Він мало не розреготався вголос. — Що коїться з Мортолиним розумом? Невже вона думає тільки про хробаків і жуків? Це погано для неї, — думав Орфей, — і дуже добре для мене».
— Чудово. Якнайкраще, — погодився він, а його мозок тим часом гарячково думав, як найкраще використати почуту інформацію. Тільки одне було безперечним: раптом Мортолі дістанеться в руки книжка з чистими сторінками, гру для нього буде програно. Смерть забере Змієголова, Мортола запише ім’я свого сина в книжці з чистими сторінками, а він сам ніколи не матиме книжки, яку вкрав у нього Вогнерукий, не кажучи про втрачену вічність. Єдине, що лишиться йому, — оповідки Феноліо для розбещеної дитини. Ні. Вони не зарадять. Він і далі мусить насідати на Змієголова.
— Чого ти стоїш і вирячив очі, мов йолоп? — З кожним словом Мортолин голос дедалі більше скидався на стрекіт.
— Пане! — стурбовано устромив голову в намет Ос. — Вас хоче бачити Змієголов. Він, здається, в страхітливому настрої.
— Іду, — кивнув Орфей і, кваплячись вийти з намету, мало не наступив сороці на хвоста. Сердито застрекотавши, вона відскочила вбік.
— Огидна тварюка! — буркнув Ос, замірившись чоботом на сороку. — Пане, ви мусите прогнати її. Моя мати каже, що сороки — це злодії, які повернулись до життя.
— Так, мені вона теж не подобається! — шепнув йому Орфей. — Знаєш що? Скрути їй в’язи, коли мене не буде.
Ос скривив вуста в лихому усміху. Таке доручення подобалось йому. Зрештою, він не такий уже поганий охоронець. Ні, таки ні.
Орфей ще раз пригладив волосся (він називав його сивим, бо ніхто в Омбрі не був такий білявий, як він) і пішов до намету Змієголова. Він не зможе йому приписати Сойку, і, хоч що там іще ховається в книжці Якопо, воно має зачекати, поки скінчиться його аудієнція у Срібного князя, проте завдяки Мортолі він запропонує йому щось інше.
Змієголовів намет видавався поміж дерев таким чорним, наче ніч лишила собі ту частину простору. «Ну то й що? Ніч, Орфею, завжди була приязніша до тебе, ніж день, — думав він, поки Хлопчик-мізинчик із непроникним обличчям запнув за ним похмурі полотнища. — Хіба в пітьмі та спокої не легше мріяти про перекрій світу відповідно до своїх уподобань? Так. Що ж, можливо, варто в цьому світі назавжди утвердити ніч, якщо я знову поверну собі „Чорнильне серце“…»
— Ваша високосте! — низько схилився Орфей, коли з пітьми, мов скривлений місяць, виринуло обличчя Змієголова. — Я приніс новини, щойно почуті від вітру. Думаю, ви зрадієте…
Ледачий старигань
Одного дня Бог подумав, що напередодні весни йому треба прибрати свою майстерню… Замітаючи підлогу, він здивувався, скільки непотрібних решток лежить у нього під робочим столом. Початки істот, частини, які спершу видавалися придатними до вжитку, але потім виникало враження, що вони хибні; ідеї, які він відклав, а потім забув про них… Він знайшов навіть невеличку грудку Сонця.
Бог почухав голову. Що можна зробити з усіма цими покидьками?
Вона знову прийшла! Елінор Лоредан. Це ім’я звучало так, наче він сам його вигадав. Феноліо з прокльоном натяг ковдру собі на обличчя. Хіба не досить, що вона всезнайко, синя панчоха і вперта, мов віслюк? Невже вона ще й прокидатися має, як жайворонок? Мабуть, надворі ще й не розвиднілось.
— Гм, це, здається, не дуже надихає! — Її очі мов прикипіли до чистого аркуша, що лежав поряд із ним на долівці. Яким огидно бадьорим завжди видається її голос. — Чи, може, скажеш, що музи вранці цілують найсолодше? Здається, я вже читала щось таке!
Ти ба! Наче вона розуміється на поцілунках і наче він не заслужив сьогодні свого сну (якщо в цій клятій печері вже немає пристойного вина)! Хіба не врятував він недавно Чорного Принца? Щоправда, Принц ще заточується, як ходить, і мало їсть, стривожено каже раз по раз Мінерва, але живий.
Він навіть уже знову ходить на полювання, хоча Роксана заборонила йому, але, зрештою, треба ж нагодувати всіх дітей. Цієї пори року це важко, малі завжди голодні, — як не просять його або Даріуса розповісти що-небудь, Фарида — щоб він показав декілька фокусів із вогнем, а Меґі — щоб вона проспівала кілька пісень про Сойку, і дівчина тим часом співала вже краще за Батиста.