«Дебелий і бридкий… — Реза пригадувала людей Каприкорна. — Пласконіс? Голос Мо заподіяв йому смерть, Здорованю, — думала вона. — Чи захищатимеш ти його далі, якщо знатимеш про це? Так, мабуть, захищатимеш».
— Погляньмо, чому він відхилився від шляху, — промовив він. — Ходімо за Хапалом.
Вони знайшли його і решту розбійників дуже скоро, на галявині, бурій від зів’ялого листя. Там лежали трупи, наче дерева скинули їх, як і листя, і ворони вже живилися їхньою плоттю.
Реза прогнала їх і злякано відсахнулася, побачивши Хапалів труп.
— Що це?
— Жах! — ледь чутно відповів Здоровань.
— Жах? Але ж вони убивають страхом, не більше. Я бачила це!
— Тільки тоді, коли їм перешкоджають. Коли їх не чіпають, вони ще й пожирають.
Мо подарував їй колись оболонку вилупленої бабки. Під порожньою лушпинкою ще можна було бачити відбитки кожного членика. Від Хапала лишилося не більше, ніж така сама пуста шкаралупка, і Реза виблювала поряд із трупами.
— Це мені не подобається, — сказав Здоровань, оглядаючи залите кров’ю листя. — Складається враження, що люди, які вбили їх, бачили, як жах пожирає Хапала, — наче тримали його при собі, як Принц свого ведмедя! — Він озирнувся, але не зрушив з місця. Тільки ворони чекали на деревах.
Здоровань натягнув Ґеконові плащ на обличчя.
— Я піду по слідах. З’ясую, звідки прийшли вбивці.
— Немає потреби, — мовила Реза, нахилившись над одним розбійником і піднявши його ліву руку. Там не було мізинця. — Твій молодший брат розповідав, що Змієголов має нового охоронця. Його називають Хлопчик-мізинчик. Він був одним з катів у Сутінковому замку, аж поки його пан дав йому вищу посаду. Як казав Дорія, він уславився тим, що в кожного вбитого чоловіка відрізав мізинець і робив із кісточки свисток, щоб глузувати таким чином зі Свистуна… Його колекція, мабуть, чимала.
Реза затремтіла, дарма що Хапало тепер уже не становив небезпеки.
— Вона не захистить його, — прошепотіла вона. — Ні, Віоланта не зможе захистити Мо. Вони вб’ють його.
Здоровань підвівся і безпорадно обійняв її.
— Що нам діяти? — запитав він. — Повертатися?
Але Реза похитала головою. Вони мають із собою жах. Жах… Вона озирнулася.
— А де сорока? — запитала вона. — Ти не бачив сороки? Погукай її.
— Таж я вже казав: вона розмовляє не так, як пташка! — відповів Здоровань, але все-таки зімітував стрекіт сороки. Ніхто не відгукнувся, але саме тоді, коли Здоровань спробував удруге, Реза побачила ще один труп.
Мортола лежала поодаль від решти. З грудей у неї стирчала стріла. Реза часто уявляла собі, що відчуватиме, нарешті побачивши мертвою жінку, якій вона так довго була змушена служити. Їй дуже часто хотілося самій убити Мортолу, але тепер вона не відчувала нічого. Поряд із трупом на снігу лежало кілька чорних пір’їн, а нігті на лівій руці й досі були схожі на пташині пазурі. Реза нахилилася і зняла в Мортоли з пояса гаманець. Там лежали крихітні чорні зерна, такі самі зерна, як і ті, що поприлипали їй до блідих губ.
— Хто це? — не вірячи власним очам, дивився на стару жінку Здоровань.
— Каприкорнова отруйниця. Ти, певне, чув про неї, еге ж?
Здоровань кивнув головою й несамохіть позадкував.
Реза прив’язала Мортолин гаманець собі на пояс.
— Коли я ще служила їй, — вона мимоволі засміялася, побачивши, який приголомшений Здоровань, — тобто коли ще була її служницею, Мортола знайшла рослину, насіння якої може змінювати форму тіла. Інші служниці називали її малою смертю і шепотілися, що вона доводить до божевілля, коли надто часто користуватися нею. Вона показала мені ту рослину, — її можна вжити і для вбивства, проте інше її застосування я завжди вважала за байку. Я вочевидь помилялася. — Реза підняла одну з пір’їн і поклала на прострелені груди Мортоли. — Тобто Мортола тоді відмовилася скористатись малою смертю, бо у пташиній подобі її зловив би кожен лис. Але, побачивши сороку в печері, я одразу подумала, що це вона.
Реза підвелася.
Здоровань показав на гаманець на її поясі:
— Здається, було б краще лишити ці зерна тут.
— Лишити? — мовила Реза. — Можливо. Ходімо, треба йти. Скоро споночіє.
Людські гнізда
Зважай:
Ще без мелодії та сенсу,
Слова вночі прилинуть.
Від сну тяжкі й вологі,