— Саме так. Аж поки Сойка вб’є Змієголова.
— І Свистуна! — додав хтось із хлопчиків.
— Авжеж, звичайно, і його. — В поглядах, якими обмінялися Батист і Чорний Принц, змагалися надія і тривога.
— Так, він уб’є їх обох, а потім одружиться з Бридкою, і вони щасливо володарюватимуть аж до кінця своїх днів! — засміялася Деспіна, і то з таким захватом, наче вже бачила перед собою весілля.
— О ні, ні! — приголомшено заперечив Феноліо, немов наступної миті її слова могли справдитись. — Адже Сойка, Деспіно, вже має дружину. Хіба ти забула матір Меґі?
Деспіна перелякано глянула на Меґі і притисла долоню до вуст, але Меґі тільки погладила її рівні коси.
— Але це могла б бути добра оповідка, — прошепотіла вона їй.
— Починай напинати линви вздовж стовбура, — сказав Чорний Принц Батистові, — і запитай Дорію, як він хоче піднімати сітку. А ви, решта, вилізьте на крону й перевірте, може, якісь гнізда вже прогнили.
Меґі глянула вгору на густе гілля. Такого дерева вона ще не бачила. Кора була червонясто-бура, проте борозниста, як у дуба, а стовбур розгалужувався тільки високо вгорі, зате мав потовщення, тож усюди можна було зіпертися ногою або зачепитися пальцями. Подекуди величезні гриби, що росли на стовбурі, утворювали справжні платформи. Вздовж безкінечно високого стовбура видніли дупла й розколини, до яких поначіплялося пір’я, яке свідчило, що не тільки люди звили собі гнізда на цьому дереві. «Можливо, треба спитати Дорію, чи він може зробити крила, — думала Меґі, і раптом їй спала на гадку сорока, яка так лякала її матір. — Чому Реза не взяла її з собою? Бо ще й досі, Меґі, вважає тебе за малу дитину!»
— Меґі! — встромила холодні пальці їй у руку якась дитина. Елінор прозвала цю дитину Вогненним Ельфом через її руде волосся, руде аж червоне, тож здавалося, ніби Вогнерукий засіяв їй голову іскрами. Скільки їй років? Чотири? П’ять? Чимало дітей не знали свого віку. — Бепе сказав, що там угорі є пташка, яка їсть дітей.
— Дурниці. Звідки він може знати? Невже, по-твоєму, Бепе вже був там?
Ельф полегшено засміявся і суворо зиркнув на Бепе. Але потім знову стривожився, коли, і далі чіпляючись за руку Меґі, почув разом з нею, як Фарид розповідає Чорному Принцові:
— Гнізда такі великі, що в кожному може спати п’ятеро, а то й шестеро людей! — Який збуджений його голос! Наче на мить він забув, що Вогнерукий повернувся, а він все одно сам. — Чимало містків прогнили, але вгорі є досить вусиків і деревини, щоб полагодити їх.
— Ми майже не маємо інструментів, — додав Дорія. — Отож перший доведеться будувати ножами і мечами.
Розбійники занепокоєно подивилися на свою зброю у піхвах.
— Крона така густа, що досить добре захищає від вітру, але де-не-де прорубано отвори, — вів далі Фарид. — Мабуть, спостережні пункти для вартових. Нам доведеться вистелити гнізда, точнісінько так, як феї.
— Можливо, декому з нас краще лишитися тут, — озвався Страшидло. — Нам треба полювати і…
— Полювати можна й угорі! — урвав його Фарид. — Там є не тільки зграї птахів, — я бачив і величезних білок, і тварин із чіпкими лапами, схожих на кроликів. Крім того, там є й дикі коти…
Жінки тривожно перезирнулися.
— …і кажани, і кобольди з хвостами завдовжки в лікоть, — провадив далі Фарид. — Там угорі — цілий світ! Є дупла, а чимало гілок такі широкі, що по них можна ходити. Там ростуть квіти і гриби! Просто казка! Справжні дива!
Феноліо засміявся всім своїм зморшкуватим обличчям, мов король, чию державу хвалять, і навіть Елінор уперше з тугою подивилася на вкритий наростами стовбур. Дехто з дітей одразу хотів дертися нагору, але жінки стримали їх.
— Збирайте листя, — наказали вони їм, — мох і пташине пір’я — все, що годиться для підстилки.
Сонце було вже на вечірньому прузі, коли розбійники почали зв’язувати линви, плести сітку й виготовляти дерев'яну платформу, яку можна було б піднімати вздовж високого стовбура.
Батист із кількома людьми повернувся назад, щоб ще раз затерти сліди, а Меґі бачила, як Принц безпорадно дивиться на ведмедя. Як він підніме його на дерево? Що станеться з в’ючними кіньми? Така сила запитань, а він і досі не був певен, чи своїм швидким маршем вони позбулися Миршавця.
— Меґі! — зі змовницьким обличчям підступив Феноліо до дівчини, що саме допомагала Мінерві плести сітку з вусиків для кухонного начиння. — Ти не повіриш! — прошепотів він їй, коли вони стали серед могутнього коріння. — Але не здумай розповідати про це Лоредан. Бо вона одразу знову скаже, що я остаточно з’їхав з глузду!