Меґі бачила, як Дорія розглядав велетня. Він сидів у кроні й не міг відвести погляду. А Фарид видавався таким зачарованим, яким був тільки тоді, коли Вогнерукий показував йому якийсь новий трюк. На колінах у Фарида сидів Проноза і стривожено шкірив зуби.
— А ти вже приготував слова для мого батька? — запитала Меґі.
Так, знову Меґі! Своїм голосом і словами вона розповіла сюжет Феноліо далі і, як і кожного попереднього разу, тепер водночас і виснажена, і горда, — і боїться того, що вона викликала.
— Слова для твого батька? Ні. Але я працюю над цим! — Феноліо потер собі зморщене чоло, наче мав пробудити там від сну кілька думок. — На жаль, велетень навряд чи допоможе твоєму батькові. Але, повір, сьогодні вночі я й це доведу до кінця. Коли Змієголов добудеться до замку, Віоланта зустріне його моїми словами, і ми вдвох остаточно забезпечимо цьому сюжетові щасливий кінець. Ох, він розкішний! — Феноліо нахилився, щоб краще роздивитися своє створіння.
— Я навіть сам себе запитую, звідки в нього ці хамелеонові очі. Адже про це я жодного слова не писав! Ну, що вдієш. Він видається… цікавим. Цього не відбереш. Можливо, треба приписати ще кілька таких, як він. Шкода, що вони тільки в горах живуть!
Розбійники, здається, по-іншому оцінювали велетня. Вони так похапцем видиралися вгору по линвах, наче за ними гналися Миршавцеві солдати. Тільки Чорний Принц і далі стояв із ведмедем коло підніжжя дерева.
— Чого Принц ще бариться внизу? — Феноліо вихилився так далеко, що Меґі мимоволі схопила його за куртку. — Ради неба святого, він мусить лишити там того клятого ведмедя! Ці велетні бачать не дуже добре. Він розчавить Принца, тільки-но той зашпортається!
Меґі спробувала відтягти старого назад:
— Чорний Принц не лишить ведмедя! Ти ж знаєш про це!
— Він мусить! — Меґі рідко бачила Феноліо таким занепокоєним. Він вочевидь любив Принца дужче, ніж більшість своїх образів.
— Та йди вже! — кричав він йому вниз. — Принце!
Але Чорний Принц і далі, наче вперта дитина, вмовляв ведмедя, а велетень стояв поряд і дивився на дітей. Дехто з жінок закричав, коли він випростав руку. Жінки схопили дітей, але могутні пальці, як і казав Феноліо, не дістали до гнізд, хоч як тягнувся велетень.
— Точна робота! — шепотів Феноліо. — Меґі, ти бачиш? — Так, цього разу він подумав про все.
Велетень видавався розчарованим. Він потягнувся ще раз і ступив крок убік. Його п’ята опустилася на відстані десь тоненької гілочки від Чорного Принца. Ведмідь заревів і став на задні лапи, а велетень, здивувавшись, глянув униз, щоб побачити, що там ворушиться в нього між ногами.
— О ні! — бурмотів Феноліо. — Ні! Ні! Ні! — ревів він униз своєму створінню. — Його — ні! Дай Принцові спокій. Ти прийшов сюди не для цього! Біжи за Миршавцем! Збирай його людей! Ану геть!
Велетень підняв голову й пошукав очима, хто там галасує, а потім нахилився і схопив Принца й ведмедя, і то так брутально, як Елінор хапала гусінь, що пожирала її троянди.
— Ні! — бурмотів Феноліо. — Що діється? Що цього разу не так? Таж він йому всі кістки потрощить!
Розбійники мов заціпеніли, повиснувши на линвах. Один з них кинув ніж у руку велетня. Він витяг його губами, мов колючку, і пустив Чорного Принца, наче набридлу іграшку. Меґі здригнулася, коли він упав на землю й навіть не ворухнувся. Вона чула, як зойкнула Елінор. Велетень махнув рукою на чоловіків на линвах, неначе то були оси, які хотіли вжалити його.
Усі закричали. Батист підбіг до однієї линви, щоб спуститись і допомогти Чорному Принцові. Фарид і Дорія помчали за ним, а Роксана стояла з жахом на обличчі і обнімала руками двох заплаканих дітей. Феноліо стояв і шарпав від безпорадної люті опорні линви.
— Ні! — крикнув він ще раз униз. — Ні, такого просто не може бути!
Раптом одна линва урвалася, і Феноліо шугнув униз. Меґі спробувала схопити його, але не встигла. Феноліо падав із подивом на зморшкуватому обличчі, і велетень схопив його в повітрі, як стиглий плід.
Діти вже не кричали. Жінки та розбійники теж не видали жодного звуку, коли велетень сів під деревом і став роздивлятися, що він зловив. Ведмедя він байдуже поклав на землю, та коли його погляд натрапив на нерухомого Принца, знову схопив його. Ведмідь, заревівши, прийшов на допомогу своєму господареві, але велетень віджбурнув його рукою. Потім підвівся, востаннє поглянув на дітей і пішов геть із Феноліо в правій руці і Чорним Принцом у лівій.
Сойчині янголи
— Запитую тебе: що ти робив би на моєму місці? Скажи мені. Будь ласка, скажи мені. Але ти далекий геть від усього. Твої пальці одна за одною гортають сторінки, що якимось чином пов’язують твоє життя з моїм. Твої очі в безпеці. Це оповідання — лише ще один розділ у твоєму мозку. А для мене це моя безпосередня дійсність.