— Нехай вони спокійнісінько називають старого Чорнильним Ткачем! — горлав він на весь дім. — Атож, таке ім’я пасує йому. Він простий ремісник. А от я — чарівник. Чорнильний Чарівник, атож, отак мене треба називати! Мене так і називатимуть колись!
Але цієї ночі чари, здається, знову не вдавалися йому.
— Жаб'ячий крекіт! Гусячий ґелґіт! Дерев’яні слова! — лаявся він, не підводячи голови. — Словесною юшкою, атож, ось чим сьогодні ти, Орфею, загидив папір: водявою, пісною, огидною, слизькою юшкою!
Обидва скляні чоловічки похапцем злізли вниз по ніжках письмового столу й почали збирати роздерті клаптики.
— Пане! Хлопець повернувся, — доповів Ос, і нічий голос не міг звучати так упокорено, як його. Голос присідав не менш охоче, ніж його дебеле тіло, проте пальці й далі, мов м’ясисті лещата, стискали Фаридові потилицю.
Орфей повернувся до них із похмурим обличчям і глянув на Фарида так, немов нарешті знайшов причину своєї невдачі.
— Де ти в біса був? Невже тинявся увесь час із Феноліо? Чи, може, допомагав батькові своєї коханої прокрастися до замку й вийти з нього? Так, я чув про його найостаннішу пригоду. Мабуть, завтра про неї вже співатимуть першої поганенької пісеньки. Той йолоп палітурник грає жалюгідну роль, яку написав йому старий, і, мабуть, грає зі зворушливою пристрастю. — В Орфеєвому голосі змішувалися заздрість і зневага, як траплялося дуже часто, коли він говорив про Чарівновустого.
— Він нічого не грає. Він — Сойка. — Фарид із такою силою наступив Осові на ногу, що здоровань аж відпустив його потилицю, і відпихнув Оса назад, коли той хотів знову схопити його. Забурчавши, Бугай підніс величезного кулака, але Орфей поглядом наказав йому припинити.
— Справді? То тепер ти вже приєднався до зграї його шанувальників? — Орфей поклав на стіл новий аркуш і прикипів до нього очима, немов міг таким чином заповнити його потрібними словами. — Яшмо, що ти там робиш унизу? — запитав він скляного чоловічка. — Скільки разів вам казати? Клаптики можуть підмести і служниці. Нагостри мені ще одне перо!
Фарид підняв Яшму на письмовий стіл і заслужив його вдячну усмішку. Молодший скляний чоловічок був змушений виконувати всі неприємні завдання, про це дбав його брат. Загострювання пер було одним з найнеприємніших, бо невеличкі леза, якими користалися скляні чоловічки, вкрай легко вислизали. Лише кілька днів тому Яшма глибоко загнав лезо в тоненьку, мов сірник, руку, і Фарид дізнався, що й у скляних чоловічків кривавляться рани. Але кров Яшми була, звичайно, прозора. Вона капала на Орфеїв папір, мов рідке скло, і Айзенґлянц затопив у вухо молодшому братові й назвав його незграбним недоумком. Фарид за те змочив йому пивом пісок, яким він харчувався. Відтоді прозорі, мов вода, Айзенґлянцові кінцівки (якими він так пишався) стали жовті, наче коняча сеча.
Орфей підступив до вікна.
— Коли ти ще раз так довго тинятимешся, — мовив він Фаридові через плече, — я скажу Осові, щоб він тебе відшмагав, як собаку!
Бугай зареготав, а Фарид подумки засипав їх обох німими прокльонами. Орфей тим часом невдоволено поглядав на ще чорнісіньке нічне небо.
— Ви тільки уявіть собі! — заговорив він. — Феноліо, цей старий дурень, ні разу не завдав собі клопоту назвати зірки в цьому світі. Не диво, що мені завжди бракує слів! Яку назву має тут місяць? Можна було б сподіватися, що принаймні на цьому він зламав би свою недолугу голову, але ж ні! Він назвав його просто місяць, неначе це той самий, який бачать із вікна в іншому світі.
— Можливо, це той самий місяць. У моєму сюжеті він був тим самим, — заперечив Фарид.
— Дурниці! Він, звісно, був іншим! — Орфей знову повернувся до вікна, наче мав пояснити всьому світові, як кепсько його створено. — Феноліо, запитував я його, — говорив він далі самозакоханим голосом, і Айзенґлянц завжди слухав його з такою побожністю, наче той голос оприлюднював ще ніколи не чуту мудрість, — Смерть у цьому світі — чоловік чи жінка? Чи це, може, просто двері, крізь які людина потрапляє до зовсім іншого сюжету, про який ти, на жаль, забув написати? «Хіба я знаю?» — відповів він. Хіба я знаю! Хто ж тоді має знати, як не він?! Хай там як, у його книжці про це немає нічого.