Мо подивився в бік Меґі, але вона не знала, чи він справді бачить її. Відколи батько повернувся від білих жінок, він, здавалося, дедалі більше ставав Сойкою.
Як він може піти до в'язниці? Свистун уб'є його!
Реза дописала лист. Глянула на Мо, немов сподівалась якусь мить, що він укине той пергамент у вогонь. Але він тільки взяв перо з її рук і поставив свій знак під убивчими словами: перо і меч, що утворювали хрест, який селяни ставлять замість своїх імен, бо ж не знають літер.
Ні. Ні!
Реза опустила голову. Чому вона нічого не каже? Чому цього разу в неї немає сліз, які могли б спонукати його змінити думку? Може, вони скінчилися в неї тієї безкінечної ночі між могилами, коли вона марно чекала на його повернення? Чи знає мати, що сказав Мо білим жінкам, щоб вони знову відпустили його і Вогнерукого? «Цілком може бути, що невдовзі я буду змушений піти геть», — оце й усе, що він повідомив Меґі, а коли вона, стривожена, запитала у відповідь: «Геть? І куди?» — просто сказав: «Ти тільки не переживай так! Піду куди завгодно — таж я сходив у гості до Смерті й живим повернувся. Навряд чи може трапитись ще більша небезпека, еге ж?»
Меґі мала б розпитувати далі, але вона надто зраділа, що він не назавжди покинув її, тішилася несказанно…
— Кажу тобі ще раз: ти з’їхав з глузду!
Хапало був п’яний. Він почервонів, мов буряк, і грубим голосом розбив гнітючу тишу, і то так несподівано, що скляний чоловічок із переляку випустив перо, Мо підняв його.
— Самому йти до рук Змієвого поріддя і сподіватися, що він убереже тебе від Срібноносого! Він скоро навчить тебе чогось кращого. Навіть якщо Свистун лишить тебе живим, невже ти думаєш, що донька його пана допоможе тобі писати в тій проклятій книжці? Мабуть, Смерть збаламутила тобі розум! Бридка продасть тебе за трон Омбри. А Свистун все одно пожене дітей у копальні!
Чимало розбійників схвально бурмотіли, але замовкли, коли поряд із Мо став Чорний Принц.
— Хапале, як ти хочеш визволити дітей із замку? — спокійно запитав він. — Мені теж не подобається, що Сойка доброхіть проїде крізь браму Омбрійського замку, але якщо він не дасть себе зловити, що тоді? Я не зміг відповісти йому на це запитання і, повірте, не можу думати про щось інше, відколи Ворон дав свою виставу! Чи, може, треба напасти на замок із тією жменькою людей, яка є в нас? Чи ти хочеш влаштувати засідку, коли вони гнатимуть дітей через хащу? Скільки панцерних солдатів охоронятимуть їх? П’ятдесят? Сто? Скільки дітей загине, поки ти пробуватимеш урятувати їх отак?
Чорний Принц глянув на обдертих чоловіків, що обступили його. Чимало їх понурили голови. Але Хапало й далі вперто задирав підборіддя. Рубець на його шиї почервонів, мов свіжий розтин.
— Хапале, запитую тебе ще раз, — тихо проказав Чорний Принц. — Скільки дітей загине, коли ми отак визволимо їх? І чи зможемо ми врятувати бодай кілька?
Хапало не відповів, а тільки дивився на Мо. Потім сплюнув, обернувся і мовчки подався геть, за ним пішли Ґекон і з десяток інших розбійників. А Реза мовчки взяла написаний пергамент і почала складати його так, щоб Яшма міг поставити печатку. Її обличчя не виражало нічого, було мов камінь, скидалося на обличчя Козимо Вродливого в омбрійському склепі, але руки їй тремтіли, і то так, що Батист зрештою підійшов до неї і склав пергамент замість неї.
Три дні. Так довго Мо пробув і в білих жінок — три безкінечні дні, коли Меґі думала, що батько загинув, цього разу без вороття — з вини матері і Фарида. За ці три дні вона й словом не озвалася до них. Вона проганяла Резу, коли та підходила до неї, кричала на неї.
— Меґі, чому ти так дивишся на матір? — запитав Мо першого ж дня, коли повернувся. «Чому? Бо білі жінки забрали тебе через неї», — хотіла відповісти вона, але промовчала. Меґі знала, що чинить несправедливо, проте відчуженість між нею і матір’ю не минала. Фарида вона теж не могла простити.
Він стояв коло Вогнерукого і був єдиним, хто не видавався пригніченим. Ну, звичайно. Хіба Фарид переймається тим, що її батько невдовзі віддасть себе на ласку Свистуна? Вогнерукий повернувся. Більше ніщо не має значення. Фарид був спробував примиритися з дівчиною: «Меґі, все вже минулося. З твоїм батьком нічого не сталося — і він привів Вогнерукого!» Отож це все, що його цікавило! І він завжди таким буде.
Яшма капнув на пергамент сургучу, і Мо приклав печатку, вирізьблену колись для книжки, зшитої з Резиних малюнків. То була голова єдинорога — печатка палітурника за обіцянку розбійника. Мо віддав листа Вогнерукому, обмінявся кількома словами з Резою та Чорним Принцом і підійшов до Меґі.