Феноліо всміхнувся, гадаючи, мабуть, що Баста йому нічого не зробить, адже його придумав він сам. А ось Меґі такої певності не мала.
— Ти носиш довгі рукава, — повів далі Феноліо так неквапно, ніби хотів дати Басті час глибоко усвідомити кожне вимовлене слово, — тому що твій володар любить грати з вогнем. Ти обпалив собі обидві руки аж до плечей, коли на догоду йому підпалив будинок чоловіка, який відмовився віддати свою доньку заміж за Каприкорна. Відтоді роль палія виконує інший, а ти лише граєш ножем.
Баста підхопився так несподівано, що Паула з'їхала з колін Феноліо й сховалася під стіл.
— Тобі, видко, до вподоби вдавати з себе великого хитруна! — прогарчав Баста, приставляючи ножа до горла Феноліо. — А насправді ти лише прочитав ту кляту книжку. То й що?
Феноліо подивився йому просто в очі. На відміну від Меґі, ніж біля власного горла, здавалося, зовсім його не лякав.
— Я про тебе знаю все, Басто, — промовив він. — Знаю, що ти будь-якої хвилини ладен віддати життя за Каприкорна й щодня тільки й ждеш, щоб він тебе похвалив. Знаю, що ти був ще менший, ніж оце Меґі, коли його люди підібрали тебе, й відтоді ти вважаєш його ніби своїм батьком. Але хочеш, я викажу тобі один секрет? Каприкорн має тебе за дурня й тому зневажає. Він зневажає вас усіх, своїх відданих синів, хоча сам-таки й подбав про те, щоб ви лишилися дурнями. І він, не довго думаючи, здасть усіх вас поліції, якщо це буде йому вигідно. Зрозумів?
— Заткни паскудну свою пащеку, старий!..
Бастин ніж був уже небезпечно близько від обличчя Феноліо. На мить Меґі здалося, що Баста ось-ось різоне йому носа.
— Нічого ти про Каприкорна не знаєш! Лиш те, що вичитав з отої ідіотської книжки. А тепер, думаю, пора вже чикнути тобі горлянку!
— Стривай!
Баста рвучко обернувся до Меґі й процідив крізь зуби:
— Не тицяй носа не в свої справи! До тебе, жабко, ще дійде черга!
Феноліо, притиснувши руки до горла, розгублено дивився на Басту. Очевидно, нарешті він збагнув, що від Бастиного ножа аж ніяк не застрахований.
— Правда! Ти не можеш його вбити! — вигукнула Меґі. — А то…
Баста провів великим пальцем по лезу ножа.
— А то що?
Меґі в розпачі підбирала потрібні слова. Що ж йому сказати? Що?
— А то… а то Каприкорн теж помре! — випалила вона. — Атож! Правду кажу! Помрете всі: і ти, й Пласконіс, і Каприкорн… Якщо вб’єш цього старого чоловіка, тоді ви помрете всі, тому що це він вас придумав!
Баста скривив губи в глузливій посмішці, однак ножа опустив. І на мить Меґі здалося, ніби в його очах промайнуло щось схоже на переляк.
Феноліо з полегкістю глянув на дівчинку.
Баста ступив крок назад, пильно оглянув лезо ножа й, немовби виявивши на ньому якусь пляму, до блиску натер його полою своєї чорної куртки.
— Я не вірю жодному вашому слову, мені все й так зрозуміло! — сказав він. — Але ваша баєчка така захоплива, що її, мабуть, скортить послухати й Каприкорнові. Тому… — Баста востаннє кинув погляд на лискучий ніж, натис на кнопку, лезо, клацнувши, сховалося, і він заткнув ножа за пасок, — ми візьмемо з собою не лише книжку й оцю дівчинку, а й тебе, старий.
Меґі почула, як Феноліо вхопив ротом повітря. Від страху вона й сама не була певна, чи билося ще в неї серце взагалі. Баста забере їх із собою… «Ні! — вигукнула вона подумки. — Ні!»
— Візьмете нас із собою? Куди? — не зрозумів Феноліо.
— А ти в малої спитай! — Баста глузливо кивнув головою в бік Меґі. — Вона з батьком уже мала честь побувати в нас у гостях. Ночівля, харчування — все нашим коштом.
— Але ж це безглуздя! — вигукнув Феноліо. — Я гадав, ідеться про книжку!
— Що ж, даремно ти так гадав. Але ми теж не знали, що десь є ще один примірник. Ми мали лише повернути Чарівновустого. Каприкорн дуже не любить, коли його гості від’їздять, не попрощавшись. А Чарівновустий — гість особливий, чи не так, золотко? — Баста підморгнув Меґі. — Та ми його тут не застали, а я маю приємніші справи, ніж просто чекати на нього. Тим-то я прихоплю з собою його доцю, й тоді він сам приповзе до нас, цілком добровільно. — Він підійшов до Меґі й погладив її по голові. — Хіба ж не чарівна приманка? Повір мені, старий: коли ця мала буде в нас, її татусь поведеться, як цирковий ведмідь з кільцем у носі.
Меґі відштовхнула його руку. Дівчинка тремтіла від люті.
— Більше так не роби! — прошепотів Баста їй на вухо.
Цієї хвилини сходами, важко гупаючи, спустився Пласконіс, і Меґі аж зраділа. Важко хекаючи, він постав у дверях кухні з цілим стосом книжок під пахвою.