— У нього навіть голос такий, яким я його уявляв! — прошепотів до неї Феноліо.
Він нагадував їй хлопчика, який захоплено розглядає лева у клітці. Ось тільки Каприкорн сидів не в ній. Один його погляд — і Баста заломив старому руку за спину так грубо, що той від болю лише хапнув ротом повітря.
— Не люблю, коли при мені шепочуться, — пояснив Каприкорн, поки Феноліо намагався перевести подих. — Отож, як я вже сказав, Баста розповів мені неймовірну історію: буцімто ви стверджували, що саме ви написали одну книжку… Як там вона називається?
— «Чорнильне серце». — У Феноліо боліла спина, й він розтирав її. — Книжка називається так, тому що в ній ідеться про чоловіка, в якого серце чорне від злості. Ця назва мені подобається й досі.
Каприкорн звів брови — і усміхнувся.
— О, і як я маю це розуміти? Мабуть, як комплімент? Те, про що ви розповідаєте, — моя історія.
— Ні, це історія не твоя, а моя. А ти — лиш один з її персонажів.
Меґі завважила, як Баста запитливо глянув на Каприкорна. Але той майже непомітно хитнув головою, отож спині Феноліо поки що нічого не загрожувало.
— Он як?! Цікаво. Виходить, тобі ще не набридло брехати. — Каприкорн скинув ногу з ноги, підвівся й неквапно рушив сходами вниз.
Феноліо по-змовницьки всміхнувся до Меґі.
— Чого шкіриш зуби? — Голос у Каприкорна став гострим, як Бастин ніж.
Просто перед Феноліо Каприкорн спинився.
— Та вже ж, я й забув, що одна з характерних рис, якими я так щедро тебе наділив, — це марнославство. Марнославство і… — Феноліо зробив ефектну паузу й повів далі: — І ще кілька таких слабинок, про які при твоїх хлопцях краще не згадувати, чи не так?
Якусь хвилю — коротку й водночас нескінченно довгу — Каприкорн мовчки дивився на старого. Потім усміхнувся. Усмішка вийшла бліда й невиразна, вона лише трохи скривила кутики губів, тоді як очі його блукали по церкві, так ніби про Феноліо він уже й геть забув.
— Зухвалий ти дідуган, — нарешті промовив Каприкорн. — Зухвалий і брехливий. Та якщо своїм зухвальством і авантюризмом ти думаєш вразити мене, як Басту, то мушу тебе розчарувати. Твої претензії смішні, як і сам ти, й тягти тебе сюди було з боку Басти просто-таки дурницею, тому що тепер нам доведеться якось тебе позбутися.
Баста зблід. Увібравши голову в плечі, він квапно ступив до Каприкорна й зашепотів йому щось на вухо.
— А що, коли він усе ж таки не бреше? — почула Меґі. — Вони обоє запевняють, нібито ми всі загинемо, якщо зачепимо старого.
Каприкорн зміряв Басту таким зневажливим поглядом, що той аж відсахнувся, немовби його вдарили.
А ось Феноліо все це, схоже, неабияк тішило. Меґі мала таке враження, ніби те, що тут діялося, — театральна вистава, влаштована особисто для нього.
— Бідолашний Баста! — кинув Каприкорнові Феноліо. — Ти знов страшенно несправедливий до нього, бо він має рацію. А що, коли я не брешу? Що, коли я й справді придумав вас — тебе й Басту? Чи ви просто не розчинитесь у повітрі, якщо спробуєте що-небудь мені заподіяти? Це дуже вірогідне припущення.
Каприкорн розсміявся. І все ж він, як здалося Меґі, замислився над тим, що сказав Феноліо, і стривожився, хоч і намагається приховати це за машкарою байдужості.
— Я можу довести, що я — саме той, за кого себе видаю, — промовив Феноліо так тихо, що, крім Каприкорна, його почули тільки Баста й Меґі. — Чи мені зробити це просто тут, при твоїх людях — усіх оцих чоловіках, жінках? А може, розповісти їм про твоїх батька-матір?
У церкві запала тиша. Ніхто не поворухнувся: ні Баста, ні чорні куртки, що чекали внизу біля сходів. Навіть жінки, які мили підлогу під столами, повипростувались і німо дивилися на Каприкорна й незнайомого старого чоловіка. Мортола стояла все ще вгорі біля крісла, випнувши підборіддя, немовби так їй було краще чути, про що шепочуться там, унизу.
Каприкорн мовчки розглядав свої запонки. На білих обшлагах вони здавалися краплинами крові. Нарешті він знов утупився безбарвними очима в обличчя Феноліо.
— Гаразд, старий, кажи, що маєш сказати! Але якщо тобі дороге життя, говори так, щоб тебе чув лише я.
Розмовляв він тихо, але в його голосі Меґі чула ледве стримувану лють. Ніколи ще вона не відчувала перед цим чоловіком такого страху.
Каприкорн зробив знак Басті, і той знехотя відступив на кілька кроків назад.
— Але при малій про це, либонь, можна казати? — Феноліо поклав руку на плече Меґі. — Чи ти боїшся і її?
Каприкорн на дівчинку навіть не глянув. Цієї хвилини він бачив лише старого, який придумав його.