«Якби я вміла літати так, як Дінь-Дінь, — подумала Меґі, — то просто вилізла б на підвіконня й полетіла звідси. І не треба було б боятися змій, і я знайшла б Мо ще доти, як він прийде сюди. Він, мабуть, збився з дороги… Авжеж. А якщо з ним щось сталося?» Меґі різко хитнула головою, немовби хотіла відкинути непрошені думки, що знов лізли в неї. «Дінь-Дінь сказала, що Пітерову тінь сховали у великому ящику, — ‘пошепки читала Меґі далі. — Вона мала на увазі комод. І Пітер підскочив до комода, повисовував одну по одній усі шухляди і обіруч повикидав усе з них на…»
Меґі завмерла. У кімнаті зблиснуло якесь світло. Вона вимкнула ліхтарика, але вогник не зник, «…у тисячу разів яскравіший від нічників. Та якщо він хоч на мить спиниться, — пошепки читала Меґі далі, — ти побачиш, що це…» — Меґі не вимовила того слова вголос. Вона лише водила очима за вогником, що кружляв і кружляв по кімнаті. Він був багато більший, ніж світлячки, й літав швидше.
— Феноліо!
Вартового за дверима вже не чути було. Він, мабуть, заснув. Меґі перехилилася через край ліжка й дотяглася рукою до плеча Феноліо.
— Та поглянь же, Феноліо! — Вона термосила старого за плече, поки той розплющив очі.
А що, коли вона вилетіла у вікно?
Меґі зісковзнула з ліжка. Вона так поквапно причинила вікно, що мало не прищикнула одне з блискучих крилець. Фея злякано метнулася вбік. Меґі здалося, що вона почула невдоволене стрекотання.
Феноліо заспаними очима стежив за вогником, що пурхав по кімнаті.
— Що це? — нарешті хрипко запитав він. — Світлячок-мутант?
Меґі вибралася на своє ліжко, не зводячи очей з феї. Та металася по тісній кімнаті все швидше й швидше, мов заблукалий метелик, — то вгору під стелю, то вниз до дверей, то знов до вікна. Раз у раз до вікна. Меґі поклала старому на коліна книжку.
— «Пітер Пен і Венді». — Феноліо глянув на книжку, потім на фею, тоді знов на книжку.
— Я не хотіла! — прошепотіла Меґі. — Їй-богу!
Фея знов підлетіла до вікна й почала битись у шибку, знов і знов.
— Ні! — Меґі підбігла до неї. — Туди не можна! Ти цього не розумієш!
«Це була фея. Не більша від твоєї долоні, але вона ще не зовсім виросла. Звали цю дівчинку Дінь-Дінь, на ній була вишукана сукенка з листочка в рубчик».
— Хтось іде! — Феноліо підхопився так швидко, що вдарився головою у верхнє ліжко.
Він мав рацію. Коридором наближалися поквапні, рішучі кроки. Меґі хутко підбігла до вікна. Що б це означало? Стояла глибока ніч. «Прийшов Мо! — подумала вона. — Він уже тут!» На радощах серце в неї закалатало, хоч радіти їй і не хотілося.
— Сховай її! — прошепотів Феноліо. — Хутчій сховай її!
Меґі звела на нього спантеличений погляд. Та звісно. Фея! Вони не повинні її побачити. Меґі спробувала спіймати фею, але та прослизнула крізь її пальці й пурхнула під стелю. Там вона й зависла, мов світло невидимої лампочки.
Кроки лунали вже зовсім близько.
— Оце так ти вартуєш?! — Це був Бастин голос.
Меґі почула глухий стогін — мабуть, Баста розбуркав вартового, копнувши того ногою під бік.
— Відмикай! Та скоріше, ніколи мені чекати!
Хтось спробував устромити в замок ключа.
— Це не той ключ, йолопе заспаний! Каприкорнові негайно потрібна ця дівчинка, і я розкажу йому, через кого він мусив так довго ждати!
Меґі видерлася на своє ліжко й, коли стала вгорі на повний зріст, воно загрозливо хитнулося.
— Дінь-Дінь! — прошепотіла вона. — Прошу тебе, йди сюди!
Вона обережно потяглася рукою до феї, але та пурхнула до вікна. І цієї миті Баста відчинив двері.
— Ха! А ця звідки тут узялася? — запитав він, спинившись на порозі. — Таких пурхалок я не бачив уже багато років.
Меґі й Феноліо мовчали. Та й що вони могли сказати?
— Тільки не думайте, що відкрутитесь од відповіді! — Баста скинув куртку, взяв її в ліву руку й повільно рушив до вікна. — Стань у дверях — на той випадок, якщо вона вислизне від мене! — наказав він вартовому. — Якщо випустиш її, я тобі вуха повідрізаю!
— Облиш її!
Меґі притьма зісковзнула з ліжка, але Баста її випередив. Він накинув на фею куртку, і світло Дінь-Дінь погасло, немовби хтось задмухав свічку. Коли куртка впала на підлогу, світло кволо замерехтіло під чорною тканиною. Баста обережно підняв куртку, згорнув її, наче мішка, й став перед Меґі.
— Звідки тут узялася фея? — промовив він загрозливо спокійним голосом. — Ну?! Чого ж ти мовчиш, золотко?