— Н-не знаю, — через силу видушила Меґі, не дивлячись на нього. — Вона… раптом з'явилася тут…
Баста перевів погляд на вартового.
— Ти коли-небудь бачив у цих краях щось схоже на фей?
Хлопець заніс газету, до якої поприлипали мертві комарі, й, усміхаючись аж до вух, ляснув нею по одвірку.
— Ні. А якби побачив, то знав би, що з ними робити! — відповів нарешті він.
— Атож, ця дрібна нечисть набридлива, як комарі. Але феї, кажуть, приносять щастя. — Баста обернувся знову до Меґі. — Ну, то колися нарешті! Питаю востаннє: звідки вона тут узялась?
Меґі мимоволі подивилася на книжку, яку впустив Феноліо. Баста простежив за її поглядом і підняв книжку.
— Це ж треба! — пробурмотів він, розглядаючи картинку на палітурці.
Художник намалював Дінь-Дінь дуже вдало. Хоча насправді вона була не така яскрава, як на картинці, й трішечки менша. І все ж Баста, звичайно, відразу її впізнав. Він аж присвиснув крізь зуби й тицьнув Меґі під ніс книжку.
— Тільки не кажи, нібито її вичитав звідси оцей старий! — промовив він. — Це зробила ти! Ладен побитися об заклад на свій ніж. Це батько тебе навчив чи ти просто успадкувала його хист? А втім, яка різниця! — Він засунув книжку за пасок і схопив Меґі за лікоть. — Ходімо розкажемо про все Каприкорнові. Власне, я мав привести тебе лиш для того, щоб ти побачилася з одним своїм давнім знайомим. Одначе Каприкорн, певна річ, буде не проти почути таку цікаву новину.
— А мій батько вже прийшов? — Меґі покірно дала витягти себе за двері.
Баста заперечливо похитав головою і, глузливо поглянувши на дівчинку, сказав:
— Та ні, батько поки що не з’явився. Видко, своя шкура йому все ж таки дорожча, ніж твоя. На твоєму місці я б на нього образився.
Меґі відчула розчарування, яке гострою колючкою вразило її в серце, — і водночас полегкість.
— Сказати правду, мене він також неабияк розчарував, — провадив Баста. — Я ж бо ладен був дати свою голову на відруб, що він прийде. Але тепер він нам, мабуть, і не потрібен, чи не так?
Баста струснув свою куртку, і Меґі здалося, що в ній щось тихенько, розпачливо дзеленькнуло.
— А старого замкни! — наказав Баста вартовому. — І якщо знов захропеш, коли я повернусь, начувайся!
І потяг Меґі коридором за собою.
Покара зрадникам
— А ти? — хотів знати Лобош. — Невже ти, Крабате, нічого не боїшся?
— Боюся навіть дужче, ніж ти гадаєш, — відповів Крабат. — І не лише за себе.
Коли Баста вів Меґі через майдан перед церквою, власна тінь пливла за дівчинкою, наче злий дух. А місяць у яскравому світлі від прожекторів здавався звичайним ліхтариком, що відслужив своє.
У самій церкві було куди темніше. Статуя Каприкорна тьмяно полискувала в сутінках, а поміж колон стояла така темінь, немовби сама ніч сховалася тут од світла прожекторів. Лише над Каприкорновим кріслом світилася одна-однісінька лампочка, а сам він сидів, знуджено відкинувшись на спинку. На ньому був шовковий халат, що переливався, мов павичеве пір’я. І цього разу позад нього стояла Сорока, але в тьмяному світлі було видно лише її бліде обличчя над чорною сукнею. Унизу біля сходів в одній із бочок палав вогонь. Дим їв Меґі очі, на стінах і колонах танцювали мерехтливі відблиски полум’я, і здавалося, ніби горить уся церква.
— Почепіть ганчірку на вікно його дітям, і хай це буде останнє попередження! — почула Меґі Каприкорнові слова, хоч розмовляв він неголосно. — Змочіть її бензином так, щоб з неї аж текло, — напучував він Кокереля, який стояв з іще двома чорними куртками внизу біля сходів. — Коли вранці той бовдур прокинеться й відчує запах, то, може, нарешті втямить, що мій терпець ось-ось урветься.
Кокерель коротко кивнув головою, крутнувся на підборах і знаком показав решті двом іти за ним. Обличчя в усіх трьох були вимазані сажею, а в петельці у кожного стриміла червона півняча пір’їна.
— A-а, доця Чарівновустого! — глузливо кинув Кокерель, накульгуючи повз Меґі. — Ти диви, а татусь по тебе й досі не приїхав. Видко, не дуже за тобою стужився!
Решта двоє засміялись, і Меґі відчула, як кров шугонула їй в обличчя.
— Ну нарешті! — вигукнув Каприкорн, коли Баста підійшов з дівчинкою до сходів. — Чого так довго?
На вустах у Сороки промайнуло щось схоже на усмішку. Жінка трохи випнула спідню губу, і це надало її худому обличчю вельми задоволеного вигляду. Саме це задоволення стривожило Меґі куди більше, ніж похмура міна, яку звичайно виставляла напоказ Каприкорнова мати.