Каприкорнові люди реготали, а книжки тим часом поволі оберталися на попіл. У порожній церкві й досі тхнуло бензином, від його їдкого запаху Меґі аж закашлялася. Мо обійняв її за плечі, немовби захищаючи, так наче Баста погрожував не йому, а їй. Але хто міг захистити його самого?
Елінор поглядала на шию Мо так стурбовано, ніби потерпала, що Бастин ніж лишив там кривавий слід.
— Ці типи геть показилися! — прошепотіла вона. — Адже ти, певна річ, знаєш цей вислів: «Там, де спалюють книжки, невдовзі горітимуть і люди». Що, як на такій купі дров наступними виявимось ми?
Баста повернув голову в бік Елінор, так ніби почув її слова. Він зміряв жінку глузливим поглядом і поцілував лезо свого ножа. Елінор змовкла, ніби проковтнувши язика.
Каприкорн дістав з кишені штанів білосніжну носову хустинку й заходився так ретельно витирати руки, ніби хотів стерти з них навіть згадку про «Чорнильне серце».
— Гаразд, із цим ми нарешті покінчили, — промовив він, кинувши останній погляд на попіл, з якого ще вився димок. Потім із самовдоволеною міною піднявся сходами до крісла, що стояло замість вівтаря. Глибоко зітхнувши, вмостився на ясно-червоні подушки. — Вогнерукий, нехай Мортола на кухні полікує тобі руки! — наказав він знудженим голосом. — Бо без рук ти справді ні до чого не здатний.
Вогнерукий довго дивився на Мо, нарешті послухався наказу. Похнюпивши голову, невпевнено рушив повз Каприкорнових людей до виходу. Його шлях здавався безкінечно довгим. Коли Вогнерукий розчахнув двері, на коротку мить блиснуло сліпучо-яскраве сонячне світло. Потім двері за ним причинились, і Меґі, Мо й Елінор лишилися самі з Каприкорном та його людьми, із запахом бензину й горілого паперу.
— А тепер перейдімо до тебе, Чарівновустий! — сказав Каприкорн і випростав ноги, взуті в чорні черевики. Задоволено оглянувши лискучу шкіру, він змахнув з носака черевика обвуглений папір. — Досі я, Баста й цей сіромаха Вогнерукий були єдиним доказом того, що ти вмієш вичитувати з-поміж невеличких чорних літер просто-таки дивовижу. Сам ти, схоже, не дуже в захваті від свого хисту, якщо вірити твоїм словам. Але я їм, як уже й казав, не вірю. Навпаки, я гадаю, що ти — великий мастак у своєму ділі, й жду не діждуся, коли ти нарешті надаси нам нові підтвердження свого мистецтва. Кокерелю! — Голос його лунав роздратовано. — Де той читець? Хіба я не казав привести його сюди?
Кокерель нервово посмикав свою цапину бороду й пробелькотів:
— Та він саме добирав книжки. Але зараз я його приведу. — І, поквапно вклонившись, закульгав з церкви.
Каприкорн задудонів пальцями по бильцю крісла.
— Ти, звісно, вже чув, що, поки ти так спритно переховувався від мене, я мусив удаватися до послуг іншого читця, — звернувся він до Мо. — Я знайшов його п’ять років тому. Але він страшенний халтурник. Ти лишень поглянь на обличчя Пласконоса.
Пласконіс, коли всі погляди звернулися в його бік, знічено похнюпив голову.
— І те, що Кокерель накульгує, — справа теж його рук, — вів далі Каприкорн. — А побачив би ти дівчат, яких він повичитував мені зі своїх книжок! Такі й у лиховісному сні не присняться! Кінець кінцем я звелів йому читати вголос лише задля того, щоб потішитися його виродками, а людей собі я вишукую в цьому світі. Просто беру їх на службу, поки вони ще молоді. Майже в кожному селі є хлопчик-сирота, який любить гратися з вогнем. — Усміхаючись, він задоволено розглядав свої нігті. — Я дав завдання читцеві підібрати для тебе кілька добрих книжок. На книжках цей бідолаха таки знається, він живе в них, мов один з отих блідих черв’яків, які живляться папером.
— Он як?! І що ж я маю вичитати тобі з його книжок? — У голосі Мо вчувалася гіркота. — Кілька чудовиськ, кілька недолюдків на додачу до оцих?.. — Він кивнув головою в бік Басти.
— Заради Бога, не підказуй йому таких ідей! — прошепотіла Елінор, кинувши стривожений погляд на Каприкорна.
Але той лише струснув зі штанів рештки попелу й усміхнувся.
— Ні, дякую, Чарівновустий, — промовив він. — Людей у мене досить. А щодо чудовиськ, то до них ми повернемося, можливо, згодом. Досі нам цілком вистачало собак, що їх видресирував Баста, а також змій, які водяться в цих місцях. З них виходять чудові смертельні подарунки. Ні, Чарівновустий, сьогодні я хочу випробувати твоє мистецтво лише на одне: на золото. Я безнадійно жадібний до грошей. Мої люди справді докладають усіх зусиль, аби витиснути з цієї місцевості все, що можна.