— Я був музикантом, — виправив Ініґо. — А тоді сталася ця клята штука. Він показав на свій візок.
— На чому ви грали? — спитав Страйк.
— На гітарі та клавішах... був у гурті... писав пісні.
— А що за жанр?
— Рок, — відповів Ініґо, трохи оживившись, — якщо говорити про наші власні пісні. Ми ще робили кавери. Правда, не на вашого батька, — кинув він Страйкові, а той мовчки здивувався тому, як зненацька Ініґо перестав прикидатися, ніби не знав про візит детективів, і заговорив про походження Страйка. — Я міг піти і в класику, як Ґус... здібностей вистачало... але так сталося, що я ніколи не робив того, що від мене чекали. Довів батьків до відчаю. Перед вами син єпископа... У нас вдома не любили рок...
Розвернувшись до дружини, він додав:
— До речі, тут була Флавія. Якщо в неї температура, хай навіть близько до мене не підходить.
— Так, любчику, розумію, пробач, — відповіла Катя, яка так і не сідала. — Ти ж розумієш, їй там внизу нудно.
— Наша проблемна дитина, — пояснив Ініґо, дивлячись на Робін, а та не знайшла, що відповісти. — Ми пізно її народили. Невчасно. Я саме сів на цю кляту штуку.
І він знову показав на візок.
— Вона не така вже погана, — мляво заперечила Катя, а тоді (може, щоб відійти від теми Флавії) звернулася до Страйка: — По телефону ви питали про друзів Джоша та Еді, тож я подумала...
Вона підійшла до невеликого бюро в кутку кімнати, взяла з нього аркуш і повернулася з ним до Страйка.
— ...що це стане в пригоді. Я склала список всіх відомих мені людей, які були близькі до Джоша та Еді, коли з’явився Аномія.
— Це, — сказав Страйк, беручи листок із рукописним текстом, — дуже до речі. Дякую вам.
— Деякі прізвища довелося уточнити, — додала Катя, тепер присівши на краєчок дивана біля Робін, — але, на щастя, всі вони згадуються у титрах перших серій, тож я просто подивилася в інтернеті. Я знаю, що вам треба максимально виключити всіх з-поміж підозрюваних. Я абсолютно впевнена,
— схвильовано додала вона, — що серед друзів Джоша Аномії немає. Вони всі такі чудові, але я розумію, що вам треба звузити коло підозрюваних.
Сонце з великого французького вікна падало на виснажене обличчя Каті. Робін подумала, що колись це була приваблива жінка, і ще може знов стати такою, якщо спатиме достатньо. Теплі карі очі та повні вуста були красиві, але шкіра у неї стала суха і трохи лущилася, а зморшки біля губ та на чолі вказували на стан постійної тривоги.
— Як Джош? — спитала Робін у Каті.
— Ой, дякую, що спитали... Змін немає, але лікарі кажуть, що і не варто чекати їх так... так рано.
Її голос перетворився на тонкий писк. Катя знайшла у рукаві серветку і притиснула до очей.
Робін звернула увагу на те, як трусилися руки Ініґо, коли він підносив горня до губ. Весь час здавалося, що він ось-ось обіллється гарячим чаєм.
— Може, я б... — запропонувала вона.
— О, дякую, — скуто відповів Ініґо, дозволяючи їй взяти горня і поставити на стіл. — Дуже люб’язно.
Страйк проглядав нотатки, які передала йому Катя. Вона не тільки написала імена дрібним, акуратним квадратним почерком, а й до кожного вказала роль людини у «Чорнильно-чорному серці» і ким вона доводилася Джошу та Еді, а ще додала знайомих, — наприклад, «сусіди по квартирі, імен не знаю» чи «подружка на ім’я (здається) Ісобель». Також Катя вказала відомі їй адреси чи райони проживання.
— Нам слід взяти вас на роботу, місіс Апкотт, — сказав Страйк. — Це саме те, що було нам потрібно.
— Ой, дякую... Називайте мене Катя, будь ласка, — почервоніла Катя, а Робін ця радість від похвали здавалася дещо жалюгідною. — Я справді хочу допомогти, наскільки зможу. Джош рішуче налаштований встановити особу Аномії. Як на мене, він думає, крім іншого, що так... — її голос знову перетворився на писк, — що так він зможе якось примиритися з Еді, — квапливо завершила вона і знов притиснула серветку до очей.
Страйк склав аркуш, який отримав від Каті, і сховав його у нагрудну кишеню, а тоді сказав:
— Так, це дуже корисний список. Дякую. Ми можемо поставити кілька питань? Ви не проти, якщо ми будемо робити нотатки?
— Так, звісно, — придушеним голосом відповіла Катя.
— Можемо почати з того, що думає про Аномію Джош? — спитав Страйк, розкриваючи записник. — Чи підозрював він когось у створенні гри, поки не почав думати на Еді?
— Ой божечки, — збентежилася Катя. — Я боялася, що ви в мене це спитаєте.
Страйк чекав, тримаючи ручку напоготові.
— Можете дати мені чай? — тихо спитав Ініґо у Робін.
Та повернула йому чашку і з деяким острахом спостерігала, як Ініґо підносить її до губ тремтячими руками.