— Власне... так, Джош одного разу ділився своїми підозрами щодо Аномії, але того разу він дивно поводився, — сказала Катя.
— Це коли він вчергове припхався сюди п’яний? — спитав Ініґо з-за вінця горняти, яке трусилося у нього в руках.
— Інні, таке було, може, пару разів, — мляво усміхнулася Катя, а тоді знову звернулася до Страйка: — Вам справді треба, щоб я це сказала?
— Це було б помічно.
— Добре, добре... але це така дурниця... Джош думав на дванадцятирічного хлопчика.
— На дванадцятирічного хлопчика?
— Ем... так, — кивнула Катя. — Його... його звати Брам. Брам де Йонґ. Він син Нільса, власника мистецької резиденції.
Краєм ока Робін побачила, як Ініґо дуже повільно та втомлено хитає головою, ніби розмова звернула на шлях, якого він очікував і який зневажав. Катя поспіхом провадила:
— Але тепер Джош уже не думає, що це Брам, бо... — Її голос зламався; Катя знову стримувала сльози. — Бо, розумієте, Джош гадає, що Аномія — це той, хто його поранив. Це перше, що він... що він сказав мені після... після того, що сталося. «Це був Аномія».
— Він сказав про це поліції? — спитав Страйк.
— О, так. Вони спершу не прочитали по губах, що він каже, але я зрозуміла. Поліціянти спитали, чому він вирішив, що це Аномія, і причина виявилася в тому, що ця... ця людина з ножем дещо прошепотіла до нього після того, як поранила.
Вдруге за цей день по потилиці Робін пробігли холодні мурахи.
— Що саме вона прошепотіла? — спитав Страйк.
— «Не бійся, тепер я про все подбаю», — процитувала Катя. — А тоді ця людина забрала теку, яку Джош приніс на цвинтар, і його телефон.
— «Не бійся, тепер я про все подбаю», — повторив Страйк. — Голос був чоловічий чи жіночий?
— Джош думає, що чоловічий, і певен, що це не Брам. Звісно, що ні! Браму дванадцять років.
— Тека, яку забрав нападник — це та, що буцімто містила...
— Докази, що Еді — це Аномія, так, — притишеним голосом відповіла Катя.
— Гадані докази, — виправив дружину Ініґо.
— А теку Джошу передала Ясмін Везергед, правильно? — спитав Страйк, проігнорувавши Ініґо.
— О, ви вже знаєте? — озвалася Катя. — Так, так, це була вона.
— Нам небагато про неї відомо, — сказав Страйк, — тільки що якийсь час вона допомагала Джошеві та Еді з листами від фанатів.
— З листами і з соцмережами, так, — кивнула Катя. — Я... власне, це я порекомендувала їм Ясмін. Вона була... тобто мені так здавалося, коли ми познайомилися у Норт-Ґрові... милою, щирою молодою фанаткою. Вона... м-гм, досить-таки велика дівчина, і вона здавалася такою приязною і вдячною за можливість попрацювати з людьми, якими захоплювалася. Здавалося, що у неї в житті більше нічого нема, і я... як я уже казала, я переконала Джоша дати їй шанс. їм справді потрібен був помічник, а Ясмін здавалася ідеальною кандидатурою. Вдень вона займалася соцмережами та піаром для маленької косметичної фірми, тож зналася на роботі з брендом і такому іншому... Але це скінчилося погано. Вона виглядала щирою, але, боюся, зовсім не була такою.
— Чому ви так вважаєте? — спитав Страйк.
— Джош та Еді дізналися, що вона грає у «Гру Дрека», — відповіла Катя. — Ну ви знаєте, це гра Аномії. Власне, наскільки я зрозуміла, вона там стала... модератором, так це називається? У грі. Еді через це дуже засмутилася, бо Аномія так бридко поводився з нею в інтернеті, і коли виявилося, що Ясмін з ним спілкується, Еді запідозрила, що Аномія міг дізнаватися приватні речі саме від неї. Тож вона попросила Джоша позбутися Ясмін — і він так і зробив. Хай там що, кілька тижнів тому Ясмін знову прийшла до Норт-Ґров. Джош знову там жив, бо необережно затопив свою квартиру, і Ясмін показала йому досьє з доказами того, що Аномія — це Еді. Він приносив досьє сюди ввечері напередодні дня, коли це сталося. Коли на них напали.
— Отже, він був тут напередодні нападу? — уточнив Страйк, піднявши очі від записника.
— Так, — відповів Ініґо, не даючи дружині розкрити рота. — Катя дала містеру Блею зрозуміти, що він може приходити сюди у будь-який час дня чи ночі, і він вповні користувався цим привілеєм.
Виникла коротка неприємна мовчанка; Робін пошкодувала, що Мерк’юрі вимкнули.
— Джош випадково підпалив смітничок у своїй кімнаті у Норт-Ґров, — сказала Катя, — і фіранки теж загорілися. Я думаю, він заснув і впустив сигарету. Але Маріам розлютилася і вигнала його. Була десята година ночі. Він трохи поблукав там і сям і прийшов до нас, бо більше не мав де спати.
Ініґо був розтулив рота, але Катя випередила його:
— Інні, він ніяк не міг повернутися до батька. Вони не розмовляють.