— Може, він понаставляв жучків нагорі.
— Та ну...
— Якщо він Аномія, він точно б це зробив! — правив своєї Страйк. — Важкий випадок кропив’янки і віолончель — це не привід не придивитися до нього уважніше.
— Гаразд, — погодилася Робін, — але я не дуже уявляю, як ми простежимо за хлопцем, який не виходить з кімнати.
— Власне, це основна проблема цієї справи, — відповів Страйк. — Тримайся лівого боку, — додав він, глянувши на мапу у себе в телефоні. — Нам треба проїхати по краю Гемпстед-Гіту на інший бік.
— Треба проникнути в ту кляту гру, — сказав він. — Ми сто років будемо шукати підозрюваного, маючи тільки сторінку Аномії у твіттері... До речі, — провадив Страйк, згадавши дещо, — Ґус Апкотт завтра вдень їде до лікарки на Гарлі-стріт. Якщо нам пощастить і Аномія твітне, поки Ґус буде у метро без зв’язку, можна буде його викреслити. Треба спитати у Барклся, чи пін це візьме на себе, — додав він, набираючи повідомлення офісній менеджерці. Зробивши це, Страйк спитав:
— До речі, тебе прийняли на ті курсі у Норт-Ґров?
— Так, — відповіла Робін, — але навчання почнеться тільки за два тижні.
— Непогано... До речі, а по тій дівчині з татуюваннями, яка живе на Джанкшн-Роуд, часом нічого немає?
— У жодних реєстрах її не знайшла, — відповіла Робін. — Може, вона нещодавно в’їхала туди.
— Тоді, мабуть, треба і за нею встановити стеження, щоб дізнатися, хто вона, — сказав Страйк. — Господи Ісусе, хоч всіх став на цю справу, і то не вистачить людей.
Робін, яка добре пам’ятала, що Страйк буквально днями додав до навантаження агенції нове завдання — ще й, на її погляд, цілком з власної провини — промовчала. По короткій паузі Страйк сказав:
— Отже, Блей вважає, що на нього напав Аномія. «Не бійся, тепер я про все подбаю». Важко сказати, про що йдеться, якщо не про мультфільм.
— Думаєш, «Маверик» все одно зняли б фільм, якби загинула не тільки Еді, а й Джош? — спитала Робін. Хоч вона і сердилася на Страйка, розмова була надто цікава, і на якийсь час це затьмарило образу.
— Як на мене, після такого продовжувати було б збіса недоречно, — відповів Страйк.
— Тож у певному сенсі Аномія справді лишився би дбати про фандом. І старі серії нікуди б не поділися, і «Гра Дрека».
— Поліцію цікавитимуть люди, які знали, що Джош та Еді збиралися зустрітися на цвинтарі, а нам відомо, що про це знали Апкотти. Для початку.
— Катя знала, — заперечила Робін, — а от щодо інших певності немає. То був ранок четверга: Флавія мала бути у школі, і ти сам відзначив, що в цій сім’ї всі краще почуваються окремо від родичів.
— Все одно Катя могла їм сказати. Чи вони самі почули.
— Ініґо фізично не зміг би напасти. Він справді дуже хворий, — сказала Робін; зліва за огорожею стало видно пустище Гемпстед-Гіт. — Ти ж бачив, як у нього трусяться руки.
— Частково то було від гніву, — без співчуття заперечив Страйк. — Але так, дужим він не виглядає. М’язи на ногах ослаблені... втім, ми не можемо знати, чи вбивця прийшов на цвинтар ногами. А якщо людину спершу оглушити тазером, а вже тоді зарізати, боротися з нею не доведеться.
— Філіп Ормонд, мабуть, знав про зустріч, — припустила Робін, — адже вони разом жили.
— Так, якщо вона дзвонила при ньому чи була здатна запросто повідомити, що зустрічається з колишнім у місці, яке колись мало романтичне значення для них, — відповів Страйк. — Але так само Еді могла дзвонити не з дому чи не сказати про зустріч Ормонду, і тоді лишається питання про те, звідки вона дзвонила і хто міг її почути.
— А на іншому кінці лінії у нас Джош і Норт-Ґров...
— Скоро ти проникнеш до мистецької резиденції. Може, тоді щось дізнаєшся.
— Ми ще маємо період тривалістю принаймні кілька годин, — зауважила Робін, — протягом якого Джош блукав поночі, коли його вигнали з Норт-Ґров.
— Так, — погодився Страйк. — Я певен, що поліція вже вивчила його переміщення. Може, підкотися до того Мерфі і спитай...
— Сам підкочуйся до Мерфі, якщо тобі треба, — відрубала Робін.
Страйк розвернувся до неї, здивований таким тоном.
— Та я не натякав на... Просто подумав, що він не проти буде зробити послугу у відповідь. Ти ж допомогла поліції, коли розповіла про візит Еді до агенції.
Робін не відповіла. Сама згадка імені Мерфі принесла спогади, яких вона воліла б позбутися.
— Ми вже близько, — сказав Страйк, показуючи па дорогу; його дуже інтригувало можливе джерело такої непритаманної Робін дратівливості. — Зупинись будь-де, де є вільне місце.
— Ти усвідомлюєш, де ми? — спитала Робін, сповільнюючись.
— Де?
— Це Міллфілд-Лейн, у Джоша тут квартира.