— Мідж, я тобі без міри вдячна.
— Шкода їй, бачте, що вона не з тією задроченою Еллен, — ображено мовила Мідж. — То була її колишня переді мною.
— Тонко, — прокоментувала Робін. — Довелося віддати дзеркало?
— Так. Але не хвилюйся, — мовила Мідж, — поки вона забере посилку, там утвориться велика така тріщина.
Робін засміялася, подякувала Мідж та підвелася.
— Маємо доступ до гри.
— Що?
Робін пояснила.
— Еллакотт, ти геній, — промовив Страйк. — Ти можеш зайти у гру, поки я розмовляю з Ормондом. Якщо Аномія з’явиться там, поки я розпитую Ормонда, у нас мінус один підозрюваний.
35
В браму ту ввійшла самітня
В місто білого каміння...
Та ні руху, ані слова
Чути не було навколо,
Ніби в місті мертвих.
Крістіна Россетті,
«Мертве місто»
«Фляга» неподалік від пустища Гемпстед-Гіт була дуже старим пабом з трьома окремими залами і двома барами; власне, заклад ідеально підходив для двох людей, які бажають координувати свої дії, лишаючись поза полем зору одне одного.
— Чудово, тут є вайфай, — сказала Робін, кинувши погляд на телефон; вони зі Страйком саме стояли на барі; за п’ятнадцять хвилин мав приїхати Філіп Ормонд. — Я буду перевіряти з мобільного твіттер Аномії, а в гру зайду з айпада... Ходжу з ним, відколи попросила у Мідж дізнатися логін і пароль Бет, — пояснила вона Страйку, дістаючи айпад з маленького нейлонового наплічника, з яким зазвичай ходила на стеження. — Про всяк випадок.
— За тобою скаути плачуть, — сказав Страйк. — Що будеш?
— Томатний сік і чипси, будь ласка. Голодна — страшне, — відповіла Робін. — А тоді я сховаюся так, щоб Ормонд мене не бачив.
Отримавши сік та чипси, Робін пішла до сусідньої зали і там сіла за маленький столик у кутку біля коминка. В два прийоми споживши третину чипсів, вона поставила перед собою айпад, приготувала записник та ручку, перевірила твіттер Аномії — нової активності нуль — а тоді відкрила «Гру Дрека».
До маленької зали увійшла група американців середніх літ; одна з жінок вголос читала путівник.
— «...привид, — промовив голос із сильним півдснським акцентом; Робін не спромоглася б вимовити слово аж так протяжно, — служниці-іспанки, яка повісилася у підвалі через нерозділене кохання до власника пабу».
Група загомоніла, голосно коментуючи цікавий факт, посовала стільці, і всі четверо сіли за стіл поруч із Робін.
Робін, нервуючи, набрала в рядку логіну «Гри Дрека» ім’я користувача Баффілапуся, а тоді ввела пароль, звірившись із повідомленням Мідж.
«Хай вийде. Хай вийде. Будь ласочка, хай вийде».
— «Паб “Фляга”, — провадила американка з путівником, — також послужив місцем одного з перших в Англії розтинів, який було виконано на...» Ой-йой!..
Ніколи ще Робін не дивилася на обертання коліщатка завантаження з таким хвилюванням.
— «...на тілі, яке копачі викрали з Гайґейтського цвинтаря...» Екран айпада Робін почорнів. Примарами випливли білі літери.
Вітаємо у Грі Дрека
Літери збліднули. Перед Робін розкинувся прекрасно намальований Гайґейтський цвинтар, де серед вбраних у плющ кам’яних янголів звивалися пасма туману. Кольори були монохромні, як і в оригінальному мультфільмі. По екрану сновигали білі постаті. Деякі були схожі примару Паперовобілу, інші на скелетів, ще інші були серцями, як головний герой Серцик. Вочевидь, зовнішність у грі можна було обирати з обмеженого набору варіантів. Робін гадки не мала, як виглядає для інших гравців, над кожним з яких висів рядок з іменем користувача. Тимчасом на бічній панелі було видно імена тих, хто входить у гру чи виходить з неї.
<Чорносерц66 вийшов з гри>
<ПаперовобілаМОД увійшов у гру>
<ЧорнильноЧорнаСтейсі увійшов у гру>
Методом спроб та помилок Робін знайшла панель контролю і розібралася, як переміщуватися у грі. Вона повільно рушила оповитою імлою стежкою серед урн, обплетених буйною рослинністю. Зненацька над головою її персонажа промчав кажан, який перекинувся на вампіра і загородив їй шлях. Вампір — худий і хирлявий на вигляд — відхекався, притискаючи руку до грудей, а тоді «звернувся» до неї (слова діалогу з’являлися на рівні його грудей):
Можна мені присмоктатись до артерії?
Робін кинулася шукати, де набирають відповіді, і за кілька секунд змогла вивести на екран клавіатуру. Гадки не маючи, як відповісти на таке прохання правильно — і навіть не маючи певності, чи правильна відповідь існує — вона набрала таке: