— А як щодо Тіма Ашкрофта? Хробака?
— Цей? Хитродупий тип, — презирливо відповів Ормонд. — Він думав, що як добренько підлизатися до Еді, вона дасть йому роль у фільмі. Я їй казав, щоб не спілкувалася з ним. Ну тобто не в сенсі взяв і наказав, — виправився Ормонд. — Просто не подобалося, що нею користуються. Вона ходила з ним на каву, а він все чекав на роль.
— Вона ніколи не вважала, що Ашкрофт може бути Аномією?
— Нє. Він просто тюхтій. Лівачок манірний. Ви точно знаєте цей типаж.
— Отже, наскільки вам відомо, Монтґомері — єдиний вірогідний кандидат?
— Так. Еді вирішила, що то він, коли Аномія написав у твіттері, що Еді списала персонажа з якоїсь сусідки. Повна прутня.
— Еді не списувала Паперовобілу з тієї дівчини? Ормонд зробив ковток пива, а тоді відповів:
— Вона могла взяти якісь її риси, але це не робить персонажа і ту дівчину однією людиною. Це все дурня, що кожен персонаж має... ну, знаєте, реальний прототип. Натхнення може прийти з будь-якого джерела, додав Ормонд і трохи почервонів. — Не можна сказати, що оцей персонаж — це оця людина.
Це враження. Образ, відбитий у лінзі творця. — Він зробив ще один ковток пива. — Принаймні я дійшов такого висновку, — закінчив він, опускаючи келих на стіл. — Займаючись письменництвом.
Страйк не міг знати, власні то думки учителя інформатики на тему натхнення та створення персонажів чи ні, але складалося враження, що Ормонд старанно повторює чужі слова.
— Еді багато розповідала вам про свою роботу?
— Весь час про неї говорила, — зненацька оживився Ормонд. — Власне, вона ділилася зі мною практично всім творчим процесом. Так, ми детально обговорювали персонажів і, знаєте, я пропонував ідеї.
— Тобто ви співпрацювали? — спитав Страйк, ретельно зображаючи зацікавленість.
— Так, гадаю, можна це так назвати. — Він втупив погляд у Страйка, не моргаючи. — Власне, Еді казала, що мене слід згадати у титрах, коли вийде фільм. Казала, я підкинув їй кілька класних ідей.
— Цікаво, — мовив Страйк, — що вона шукала нових співавторів, не обмежуючись собою та Блеєм.
— Не співавторів. Множина недоречна. Йшлося тільки про мене, — твердо відказав Ормонд.
— У «Маверику», мабуть, радіють, що ви можете поділитися думками Еді про фільм?
Виникла коротка пауза, а тоді Ормонд сказав:
— Це було б логічно, але ніхто так і не відповів на мій лист.
— Недалекоглядний вчинок. У вас, мабуть, все записано?
— Ми нічого не записували. Тільки обговорювали. Все тут, — додав Ормонд і знову постукав по скроні. — А оскільки в курсі тільки я, то вони б мали...
Він роздратовано знизав плечима.
— Неприємна ситуація, — мовив Страйк.
— Дуже. І ще вліз той її клятий дядько, який відкупився від Еді парою сотень фунтів, коли вона буквально спала на вулиці... спадкоємець, бачте. Але Еді не лишила заповіту, тож маємо, що маємо, — сказав Ормонд з помітною образою у голосі.
— Наступний момент доволі дражливий, — сказав Страйк. — У 2014-му Еді намагалася вкоротити собі віку. Аномія дізнався про це, знав навіть, до якого шпиталю її повезли, і все це дуже швидко.
— Так, пам’ятаю, — похмуро відповів Ормонд.
— Мені цікаво дізнатися, хто міг бути у курсі.
— Нічим не допоможу. Я дізнався одним з останніх, — сказав Ормонд.
— Справді?
— Так. Вона, звісно, намагалася мені подзвонити, — швидко додав учитель інформатики, і Страйк засумнівався, чи це правда, — але я був у пабі і не почув дзвінка. Сиділи там з колегами. Тож вона набрала Блея. Той зрозумів, що діється, і подзвонив у поліцію. Довелося ламати двері.
Сплив спогад про п’яний голос Шарлотти в динаміку мобільного, коли вона дзвонила з Саймондс-Гаусу. Страйк прогнав його.
— Вона прийняла велику дозу ліків, коли цілий вечір сиділа сама в квартирі, пила і читала твіттер, де їй радили вкоротити собі віку, — розповів Ормонд. — Ми тоді ще не жили разом. Звісно, я винуватив себе, коли дізнався. Їй не можна було жити самій. Не в тодішньому стані. Після того передозування вона переїхала до мене, і все змінилося. Еді стала значно краще. Значно.
— Ви живете десь поблизу?
— Ні, у Фінчлі. На Баллардз-Лейн.
— Вам не відомо, чи Блей був сам, коли дізнався про передозування? — спитав Страйк.
— Гадки не маю, — відповів Ормонд, — але мені повідомляти він не поспішав. Коли він нарешті подзвонив, я подумав — ну точно ЛС...
— Маю спитати, — не витримав Страйк. — Ви служили у поліції? Ормонд спершу здивувався, а тоді вперше за розмову всміхнувся.
— Досі помітно? Так, служив. Колишня дружина вмовила звільнитися. Пішов вчителювати, а тоді і шлюб пішов під три чорти.