— Вибачте, що перервав. Продовжуйте. Отже, дзвінок Блея ви сприйняли за лайно собаче...
— Так. Голос був обкурений. Власне, це для Блея норма; тут, мабуть, дунув, щоб насмілитися мене набрати. Я хвилини зо дві не міг второпати, що він верзе.
— З вами хтось був поруч у той момент?
— Так, був. Дід, що живе по сусідству. Дев’яносто з гаком років. Я йому, буває, допомагаю з покупками, — скромно втупив очі в стільницю Ормонд. — До лікаря підвожу, коли треба. Приємний старигань.
— Але кепський кандидат в Аномії, — кивнув Страйк і зробив позначку у записнику.
— Справді, такий собі, — погодився Ормонд. — Нє, Аномія міг так швидко довідатися про Еді тільки одним способом — бо Блей знову розпатякався. Він мав кілька годин, щоб розтрубити новину по всіх друзях, поки нарешті додумався подзвонити мені — всього-на-всього, прости Боже, її хлопцеві.
Страйк і це відзначив у записнику, тоді знов підняв очі на Ормонда.
— Еді вважала, що Аномія становить для неї фізичну загрозу? Не боялася, що ця людина може колись на неї напасти?
— Нє, не схоже було, — відповів Ормонд.
— Навіть після того, як Аномія оприлюднив її адресу в інтернеті?
— Це не Аномія зробив.
— Я гадав...
— Він виставив фото її квартири, але коментар з пропозицією писати в директ, якщо треба точну адресу, залишив інший тип.
— Ви знаєте, хто конкретно це був?
— Не уявляю. Купа народу щось проти неї мала.
— Як гадає, Аномія міг її вбити? — спитав Страйк, уважно дивлячись на Ормонда.
— Не знаю, — відповів учитель інформатики. Здавалося, питання зачепило його. — Звідки б? Я не маю жодних підстав вважати, що це він. Власне, не маю підстав думати бодай на когось.
Страйк поклопотався про те, щоб записати відповідь Ормонда дослівно, а тоді почав:
— А те досьє, яке буцімто мав Блей, з буцімто доказами того, що Еді і є Аномія...
— То гівно собаче, — загарчав Ормонд. — Еді сама себе переслідувала три, чотири роки, доводячи до самогубства? Та пішли ви.
— Наскільки я розумію, Ясмін Везергед ви не застали? — уточнив Страйк.
— Не застав, — підтвердив Ормонд. — А що?
— Саме вона принесла Блею це досьє з гаданими доказами.
— А, зрозуміло. Ні, її звільнили раніше, ніж ми з Еді зійшлися. Ормонд ковтнув ще пива.
— Як на мене, то був трохи перебір — вигнати дівчину, бо вона грала у гру. Не те щоб... мабуть, у Еді почалася параноя. Стало здаватися, що всі навколо передають Аномії інформацію.
Страйк, який, зважаючи на безкомпромісне ставлення Ормонда до оточення Еді, не чекав такої поблажливості до Ясмін, спитав:
— Вам не здається, що то дивний вчинок для асистентки — зареєструватися у грі Аномії? Чи продовжувати грати у неї, зважаючи на те, як Аномія докучав Еді?
— Ну, якщо так на це дивитися... Мабуть, що так, — відповів Ормонд, своїм тоном показуючи, що ця тема його мало цікавить.
— Я чув, що ви з Еді встигли заручитися.
— А, ви в курсі? — здавалося, Ормондові приємно це чути. — Так, я зробив їй пропозицію за два дні до... до того, як це сталося. У вихідні збиралися купити каблучку на честь заручин.
— Це дуже сумно, — мовив Страйк і, зробивши належну паузу, спитав: — Повернімося до досьє: отже, Блей подзвонив Еді і заявив, що вона і є Аномія, правильно?
— Саме так, — кивнув Ормонд, і його обличчя посуворішало.
— Еді говорила про це з вами?
— Звісно.
— І що ви порадили? Зустрітися з Блеєм і поговорити? Чи щось інше?
— Я їй сказав, — твердо відказав Ормонд, — слати його к бісовій мамі. Він дзвонив і дзвонив, а вона клала слухавку. І правильно робила. Якщо чоловік докурився до того, що вірить в подібну прутню, хай гуляє.
— Але потім, — провадив Страйк, — Еді передумала і вирішила зустрітися?
— Так. Щоб особисто сказати все, що вона про нього думає.
— Хто кому подзвонив?
— Він — їй, — відповів Ормонд. — Як я вже казав, Джош їй надзвонював.
— Зрозуміло, — кивнув Страйк.
— І врешті-решт Еді вирішила, що настав час розібратися.
— Вона казала вам про своє рішення?
— Ну звісно, — нетерпляче відказав Ормонд.
— Ви знали, що вони планують зустрітися саме в той час?
— Так.
— А де саме вони зустрінуться, знали?
— Ні, — відповів Ормонд. — Думав, що в кафе чи ще десь.
— А коли Еді не повернулася додому, що ви...
— Я, звісно ж, почав непокоїтися. В той день сидів у школі після уроків із проблемними учнями. Потім зрозумів, що дивився, як чортова Софі Вебстер робить прописи, коли сталося... сталося це. Я повертався додому, очікуючи, що Еді вже буде там. Її не було. Я став чекати. На одинадцяту годину вечора вже почав нервувати. Десь за чверть до опівночі подзвонив у поліцію.