Спаннер був фахівцсм-айтівцем, до якого агенція зверталася з усіх технічних питань.
— Тоді, — провадив Страйк, — якщо він вирішить перевірити тебе...
— Хочеш, щоб з ним розмовляла я?
— Гадаю, це буде розумно. Сумніваюся, що він помітив мене у дворику «Червоного лева та сонця», але краще перестрахуватися.
— Гаразд, — погодилася Робін. — Попросимо Спаннера зробити сайт.
— А отже, мені доведеться прикинутися тобою — Баффі-шмаффі — у «Грі Дрека», поки ти розмовляєш з Ашкрофтом. Зможеш зробити мені шпаргалку?
— Так, — відповіла Робін і відволіклася від гри, щоб додати до вже чималого списку справ ще один пункт.
— Проте, — повернувся до записника Страйк і перегорнув сторінку, — один тип у списку Каті мене зацікавив: Престон Пірс.
— Це той, який озвучував Соро... Аномія вийшов, — раптом сказала Робін, підхопила мобільний і набрала Барклеїв номер, — Маєш Монтґомері перед очима?
Із розчарованого вигляду Робін Страйк виснував, що відповідь була «ні».
— Дідько, — зітхнула вона, подякувавши Барклею і поклавши слухавку. — Вибач. Кажи далі, що там Престон Пірс.
— Двадцять сім років, уродженець Ліверпуля, цифровий художник, — розповів Страйк. — Має Норт-Ґров за постійну базу, але багато їздить додому, судячи з його інстаграму. Має саме ті уміння, які нам потрібні, з дев’ятої до п’ятої в офісі не сидить — він фрилансер — а ще має причини ображатися. Я знайшов розмову Престона з «Пером правосуддя» у твіттері — про те, що Хробак і Сороцюга пародіюють робочий клас.
— Здається, я цю розмову читала. — Робін насупилася, напружуючи пам’ять. «Перо правосуддя» писало так багато, що подужати всі пости було непросто. — Здається, «Перо» зачепилося за те, що Сороцюга — ліверпулець. Сороцюга — злодій, тому «Перо вирішило», що це експлуатація образливого стереотипа. Так?
— Все правильно, — кивнув Страйк. — Престон Пірс погодився з «Пером» і підтвердив, що Сороцюга ображає його рідне місто. Сказав, якби знав, на що перетвориться цей персонаж, то ніколи в житті не погодився б його озвучувати.
— Вибач, — промовила Робін, стримуючи позіх. — День був дуже довгий. Я б убила за пиво.
— Ну то випий.
— Ми на роботі, — заперечила Робін, — а мені ще в цю кляту гру грати. Мідж пасе Кард’ю.
— Де він?
— Вдома з бабусею. В цьому ж і полягає проблема, так? Ми не бачимо, що вони роблять за замкненими дверима.
— Вище носа, — підбадьорив її Страйк. — Ось-ось має статися прорив.
— Справді, у мене завтра перше заняття у Норт-Ґров. Хтозна... Престон Пірс зараз у резиденції?
— Так, він на місці, — відповів Страйк, відкриваючи інстаграм на телефоні.
— Ось він, дивися.
Робін взяла у Страйка телефон і роздивилася фото молодика без сорочки, водночас жилавого і м’язистого, з довгими чорними кучерями та великими скорботними очима. Просто під шиєю він мав татуювання — рядок, виписаний тонким шрифтом.
— Мабуть, це про нього казала Флавія — один чоловік, що ходить без сорочки, — сказала Робін, повертаючи телефон.
— Тимчасом, — провадив Страйк, ховаючи телефон у кишеню і повертаючись до записника, — я досі не знаю, хто та дівчина з татуюваннями, що живе на Джанкшн-Роуд, але сподіваюся, що ти і про неї щось розвідаєш у Норт-Ґров. Якщо вона знає Нільса, то не виключено, що вона теж там вчиться ма... Що це там у тебе в грі?
Робін глянула на екран айпада, де саме відкрився приватний канал, і застогнала.
— Це Хробак-двадцять-вісім знову хоче поговорити, — пояснила вона. — Вчора дві години її втішала... Це точно дівчина, — додала вона. — Сказала мені, що почалися місячні і тому їй паскудно.
— А, — сказав Страйк. — Справді, це лишає мало місця для сумнівів.
— Здається, я ще й її твіттер знайшла, — провадила Робін. — Там її звати Зозо, юзернейм @inkyheart28. Зозо робить точно такі самі орфографічні помилки, як і Хробак-двадцять-вісім. Локація — Лондон, але я поки не мала часу проглянути всі її твіти. Скажу їй, що поки не можу говорити... вибач... розмовляю... по... телефону... з... мамою, — промовила вона, водночас набираючи текст.
— І ще я маю дещо про Ясмін Везергед, — сказав Страйк.
— Я теж про неї дещо дізналася, — кивнула Робін. — Почнімо з твоїх відомостей.
— Працює у косметичній фірмі в Кройдоні, — сказав Страйк, — веде її сторінки у соцмережах. Мешкає з батьками, теж у Кройдоні. Відколи на Еді та Джоша напали, більш-менш регулярно твітила від власного імені — і це, власне, все.
— А ось і наша локшина, — мовила Робін.
Офіціант поставив перед ними миски. Страйк замовив два пива.
— Мені не можна, — запротестувала Робін. — Серйозно. Я просто засну і пропущу зізнання Аномії в убивстві.