— Якщо не він, то хто це зробив?
— Не можу сказати... бо лишуся без роботи.
Робін подумала була, що можна на неї натиснути, але боялася зруйнувати довіру, яка встигла вибудуватися.
— А ким ти, власне, працюєш у Норт-Ґров?
— Та ким я там тільки не роблю, — відповіла Зої. — Коли я тільки приїхала до Лондона, то одразу пішла туди, бо хотіла... хотіла подивитися на місце, де все сталося. Зайшла до крамниці, заговорила до Маріам. Вона похвалила мої татухи, а я сказала, що я велика фанатка мульта і щойно почала самостійне життя, а вона спитала, чи в мене є робота, а я їй — ні... і вона мені запрупонувала працювати у них.
По вівторках я дупомагаю Маріам на занятті для дітей з особливими потребами. Коли Еді жила у Норт-Ґров, це робила вона, — додала Зої, на мить повернувшись до побожного тону. — Ще я мию пензлі, троха готую, троха сиджу з малими. Стар не докучає, Фрея зовсім мала, а Брам... він більший за мене. Він срати хотів на все, що я йому кажу.
Нарешті вони звернули на Джанкш-Роуд.
— Слухай, — сказала Робін, ніби це їй щойно спало на думку, — а ти не грала у ту гру? Яку зробили фани, по «Чорнильно-чорному серцю»? Питаю, бо сама трохи грала, — додала Робін. — Пару років тому. Я тоді саме захопилася мультфільмом. Гра була класна, особливо зважаючи на те, що її зробили аматори.
— Так, — сторожко відповіла Зої, — я в неї трохи грала... який у тебе був юзернейм? Може, ми навіть рузмовляли в онлайні.
— Я була... ох, бляха-муха, тепер уже і не згадаю, — засміялася Робін. — Чорне Серденько, щось таке.
— Чорних Серциків хуч греблю гати, — сказала Зої; Робін саме тому і назвала таке ім’я.
Вони пройшли повз магазин іграшок; виснажене обличчя Зої відбилося на тлі пластикових фігурок.
— Я ондо там живу, — сказала вона, показуючи на вузьку будівлю на розі, яку Робін пам’ятала за фото, зробленими Страйком.
— Отам? Сама?
— Практично. В пумешканні є інші люди, але в мене своя кімната, десь як коробка завбільшки, — відповіла Зої. — Зате є своя раковина, — додала вона, ніби захищаючись.
— Ох вже ця лондонська нерухомість, — закотила очі Робін.
— Вона, — кивнула Зої. — Ну... приємно було поспілкуватися. Приємно зустріти землячку, — додала вона.
— Так, — тепло погодилася Робін. — Сподіваюся на зустріч наступного тижня. Піду тепер до відділку і віддам гаманця.
— А ти далеко живеш?
— Та не дуже. Можна пішки дійти. До зустрічі!
Зої усміхнулася і зникла за рогом. Робін пішла далі. Перейшовши через дорогу, вона озирнулася і побачила, що Зої заходить у будинок на розі через бічні двері.
Робін дістала мобільний і на ходу набрала Страйка.
— Непогано, — відповіла Робін, виглядаючи таксі. — Познайомилася з Престоном Пірсом і твоєю татуйованою дівчиною.
— Серйозно?
— Так. Вона працює у Норт-Ґров, і... зажди, бачу таксі, — сказала Робін і підняла руку.
Назвавши водію адресу і сівши, Робін знову піднесла мобільний до вуха і заходилася шукати в сумці ручку та записник. Хотілося записати все, що вона почула від Зої, доки пам’ять була ще свіжа.
— Її звати Зої Гай, — сказала Робін. — А у грі це модераторка Хробак-двадцять-вісім.
— Ти не жартуєш?
— Ні, — відповіла Робін, зубами знімаючи ковпачок з ручки. — Вона приїхала до Лондона, щоб бути зі своїм хлопцем, і в них щось пішло не так. Хробак-двадцять-вісім казала, що не може розповісти мені про свою роботу — а Зої працює у Норт-Ґров. Хробак-двадцять-вісім розповідала, що познайомилася з Джошем Блеєм, але не змогла до нього заговорити, бо її аж трусило. Зої щойно сказала абсолютно те саме.
— Чорт забирай. Я ж казав, що має бути прорив?
— Це ще не все, — сказала Робін, роблячи нотатки у записнику. — Було щось про її бойфренда, який сказав, що вони «не зробили нічого поганого». Здається, вона почувається винною, хоч, можливо, йдеться лише про критику «Чорнильно-чорного серця» в інтернеті. Зої обожнює мультфільм, але, здається, її переконали всі ці аргументи про ейблізм і таке інше.
— Її бойфренд має бути одним із тих трьох, що приходили на зустріч з Нільсом у «Червоному леві та сонці», — сказав Страйк. — Я ставлю на Воллі Кард’ю.
— Думаєш? — спитала Робін.
— Як ти уявляєш її в житті Монтґомері? Він мешкає з дівчиною, має гарну роботу: нащо йому та Зої?
— Може, воно почалося як флірт в інтернеті, до якого вона поставилася серйозно. Він міг не усвідомлювати цього, поки вона не зібралася до Лондона, щоб бути з ним.
— Не уявляю собі, щоб з Монтґомері таке сталося. Він би не дозволив якомусь флірту в інтернеті поставити під загрозу його зручне життя. А от Кард’ю дівчини не має, і наскільки нам наразі відомо, це безвідповідальне опудало. Легко уявляю, як він спить з юними фанатками, а потім в шоці, що одна з них приїхала до нього аж у Лондон.