44
...утомлені актори, знявши маски,
бачать обличчя, що самі забули,
і на колінах в лагідної ночі
від неї дізнаються власні тайни...
Авґуста Вебстер,
«Медея в Атенах»
У четвер були загальні вибори. У першому пості з часу убивства Еді Ледвелл «Перо правосуддя» поінформувало читачів, що люди, які бодай роздумують над можливістю проголосувати за когось окрім лейбористів, позбавлені елементарної людяності. Воллі Кард’ю виклав відео, в якому лідер Партії незалежності Сполученого Королівства запевняв, що мігранти прибувають до Британії лікуватися від ВІЛ, і на кожного витрачають по двадцять п’ять тисяч фунтів. Від численних звинувачень в расизмі та упередженості Воллі запекло відбивався, а в твіттері написав таке: «Британці роками чекають на ту довбану медичну допомогу, бо дехто проходить без черги». Серед тих, хто підтримав Воллі, був користувач твіттера на ім’я @jkett_BUT, який написав Кард’ю: «Продовжуй казати ПРАВДУ. Англія має бути БІЛОЮ».
Через вибори вечірній урок малювання з натури у Норт-Ґров скасували. Друге заняття Робін виявилося не таким плідним, як перше: Престона Пірса ніде не було видно, а замість оголеної чоловічої натури учням запропонували інсталяцію зі скляних пляшок та сушених гарбузів. Зої сказала Джессіці, що лишається в резиденції на ніч з дітьми, тож їхня вечірня прогулянка теж не повторилася, і нагоди для нових одкровень не випало. Поза розмовою із Зої Робін старалася мовчати, сподіваючись, що клас забуде лондонську вимову, яку вона ретельно зображала на минулому занятті.
Ранок дня виборів Робін планувала провести вдома за «Грою Дрека», а тоді проголосувати і решту дня присвятити стеженню за Воллі Кард ю. Однак сталася сумна пригода, яка сплутала їй всі плани. Макс, сусід Робін, пішов до стоматолога і залишив на неї свого старенького таксика Вольфґанґа, який уже добу не їв, а вночі напісяв просто у своє ліжечко, чого не робив з цуценячого віку. Також Вольфґанґ відмовився гуляти того ранку і тільки стояв та тремтів, коли Макс опустив його на тротуар.
Макс пішов, і за двадцять хвилин Вольфґанґ почав задихатися. Не маючи змоги додзвонитися до Макса в стоматології, стривожена Робін вирішила сама відвезти песика до ветеринара.
Робін народилася в селі і уявляла, яким буде вердикт ветеринара, але від того було не легше; вона дуже полюбила таксика за той час, що жила з Максом.
— Я не його власниця, — сказала вона, намагаючись проковтнути клубок у горлі. — Власник у стоматолога, я йому подзвоню.
За дві години по тому на очах у Макса та Робін (обоє плакали) Вольфґанґа приспали. Поки згорьований Макс обговорював з ветеринаром кремацію песика, Робін вийшла на ресепшен і зробила вигляд, що дивиться котячі іграшки, потай витираючи очі рукавом.
Задзвонив мобільний. Тягнучи носом і відчуваючи вологу в очах, Робін відповіла, так само роздивляючись іграшки для котів.
— Привіт, — сказала Ільза.
— Привіт, — відповіла Робін, стараючись опанувати себе. — Як ти?
— Чудово, — відповіла Ільза. — А ти? Голос якийсь дивний.
— Я... Щойно довелося приспати Вольфґанґа. Максового пса.
— О, співчуваю, — відповіла Ільза.
— Все гаразд, — відповіла Робін, шукаючи в кишені серветку. — А в тебе як справи?
— Ну, в нас з Ніком був вихідний, і я йому сказала про дитину.
— Слава Богу, — пробурмотіла Робін. Останнім часом вона під час кожної телефонної розмови радила Ільзі це зробити. Та була вагітна вже шістнадцять тижнів; Робін боялася, що Нік так і буде не в курсі, поки Ільза не почне народжувати. — І як він це сприйняв?
— Очманів наполовину від гніву, наполовину від щастя. Заявив, що я мовчала, щоб покарати його, бо він казав, що я забагато працюю і не бережу себе навіть після того, як втратила минулу вагітність. Я відповіла, що не тому мовчала; просто не хотіла, щоб він теж горював, якщо знову щось піде не так. Не встигла і оком змигнути, а він уже накинувся на мене за те, що працювала вагітною у тій справі про тероризм і набралася стресу.
— От же ж дідько, — сказала Робін, яку ця історія і потішила, і обурила. — Він сам себе чув?
— І ми страшно посварилися, — весело провадила Ільза, — а тоді помирилися, а потім він поплакав, і от тепер ми обідаємо і п’ємо шампанське. А, і це хлопчик.
— Ільзо, ти ж сказала про це Ніку? Не хочу випадково ляпнути зайве.
— Так, сказала. Там на УЗД видно, що це хлопчик. Він тому і заплакав, коли я показала знімок.
— Бо побачив пісюнчик ембріона?
— Ти ж знаєш, як ці чоловіки носяться зі своїми прутнями, — озвалася Ільза.