Страйк саме їхав околицями Кембриджа по трасі А14, коли йому подзвонила Робін.
— Добра новина. Себ Монтґомері точно не Аномія.
— Слава сраці, — з жаром відповів Страйк. — Вже давно треба було когось викреслити. Звідки ти це знаєш?
— Аномія п’ять хвилин тому зайшов до гри і знову підбурює гравців іти на Комікон, а Себ тимчасом саме вийшов випити кави перед роботою. Я весь час за ним стежила — ні мобільного, ні айпада, нема на чому набирати.
— Чудова робота, Еллакотт, — сказав Страйк. — Інша новина така: мати Кеа Нівен заявила, що її донька погано почувається і не зможе поговорити зі мною.
— От трясця! — сказала Робін. — А ти що?
— А я все одно їду, — відповів Страйк. — Хрін їм. Зроблю вигляд, що не отримав повідомлення.
Протягом короткої паузи Страйк обігнав «опель мокка», який ледь повз.
— Думаєш, що варто отак... — почала Робін.
— Ну, вона твоя улюблена кандидатка в Аномії, — відповів Страйк.
Після подій минулого тижня він дещо дражливо сприймав натяки на нерозсудливість своїх вчинків.
— Мабуть, ти правий, — визнала Робін. — Вона могла б так скасовувати зустрічі вічно.
— Ти отримала мій лист про Джеймі Кеттла? — спитав Страйк. Про те, як він встановив особу Турісаза, Страйк написав Робін одразу по розмові з Мерфі.
— Так, — відповіла Робін, — це просто фантастика. Мабуть, довго шукав.
— Прочісував твіттер двадцять три години, — похвалився Страйк. — Мерфі, до речі, задоволений. А ти де?
— Прямую на Гарлі-стріт. За словами Мідж, Ґус Апкотт туди їде на метро. Я прийму у неї Ґуса, а вона піде змінити Барклея на Престоні Пірсі. Думаю, нам треба...
— Частіше міняти об’єкти, так, — погодився Страйк, сподіваючись, що це не прихована критика його рішення багато годин присвятити Воллі Кард’ю, через яке його запам’ятав Турісаз. — Я тобі напишу, щойно побачу Кеа.
Новина про Монтґомері так його підбадьорила, що Страйка не засмутила ні поява першого вітряка, ні зміна пейзажу (навколо потягнулися навсібіч заболочені рівнини). Він ніколи з власної волі не їздив до Норфолку і мав певні упередження щодо цього графства в цілому, бо чи не найгіршим із всіх місць, куди завозила сина й доньку Страйкова мати, кочівниця у вічному пошуку нових вражень, була комуна у Норфолку. Страйк сподівався, що того гадючника вже немає.
У Кінґз-Лінн він в’їхав невдовзі по одинадцятій годині. Навігатор провів його кількома нічим не цікавими вулицями і вивів на бетонну набережну річки Ґрейт-Уз, яка котила досить-таки каламутні води повз оселю Нівенів. Страйк запаркував машину, написав Робін, що збирається постукати у двері Кеа, а тоді вийшов із машини зі своєю текою роздруківок. Уже зачиняючи дверцята машини, Страйк все ж прихопив ціпок, хоч наразі не відчував у ньому потреби, а тоді пройшов набережною Саут-Квей до дверей Нівенів і подзвонив.
Зсередини почувся пронизливий жіночий голос; слів Страйк не розібрав. Приблизно за хвилину двері відчинилися.
Перед ним постала середнього віку і дещо богемного вигляду жінка з нечесаним сивим волоссям, — вочевидь, мати Кеа. Побачивши детектива, жінка збентежилася.
— Ох, а ви...
— Корморан Страйк, — відповів детектив. — Приїхав на зустріч із Кеа. Коли було названо його ім’я, пронизливий голос, який Страйк уже чув, знову заверещав.
— Ні! Ти ж обіцяла його зупинити!
— Кеа, — покликала мати, розвертаючись, але у відповідь почулися швидкі кроки і ляснули двері. — О ні, — зітхнула Сара Нівен, а тоді сердито звернулася до Страйка: — Я ж сказала вам не приїжджати! Залишила повідомлення!
— Справді? — спитав Страйк, важко спираючись на ціпок і вдаючи збентежену недовіру. — А номер був правильний? Наш офісний автовідповідач зазвичай не підводить.
— Я цілковито певна, що...
Ляснули ще одні, масивніші двері. Страйк вирішив, що це Кеа втекла через чорний хід. З будинку почав горлати якийсь на диво металічний голос:
— Не треба, Кеа! Не треба, Кеа! Не треба...
— Я їхав від самого Лондона, — насупився Страйк, навалюючись на свій ціпок. — Можна мені скористатися вбиральнею?
— Я... ну... — Мати Кеа завагалася, а тоді без охоти сказала: — Якщо так, гаразд.
Вона позадкувала, впускаючи Страйка, і показала на зачинені двері у коридорі, а сама зникла за його дальнім вигином (вочевидь, там розміщувався чорний вхід), кличучи: — Кеа? Кеа!
Страйк спинився на придверному килимку і роззирнувся. Крізь прочинені двері справа він побачив вітальню, що пістрявіла розмаїттям квітчастих ситців. З великої клітки на нього дивилася пара папужок нерозлучників. Також Страйк побачив ноутбук, покладений на продавлений диван.