Страйк швидко зайшов до вітальні і торкнувся тачпаду ноутбука. Той був теплий. Кеа дивилася сукні на сайті prettylittlething.com. Страйк розгорнув її історію, швидко сфотографував на мобільний список сайтів, які вона переглядала останніми, а тоді найшвидше покинув кімнату і зайшов у двері, на які показала йому Сара.
У тісній вбираленьці були тільки унітаз та раковина, не сказати, що дуже чисті. Біля унітаза лежав стос преси: журнал «Нью стейтсмен» і якесь місцеве видання. На стіни було криво повішено кілька картинок з екзотичними птахами у старечих плямах. Дивний металічний голос з глибин будинку так само заклинав:
— Не треба, Кеа! Не треба, Кеа!
Страйк вийшов із вбиральні і саме почув крик Сари:
— Припини!
Металічний голос у відповідь завів:
— Припини! Припини! Припини!
Страйк пішов на голоси. Сара Нівен стояла посеред кухні стривожена й сердита, за її спиною громадився у раковині брудний посуд. Її мішкувата сукня ядучо-зеленої барви і з набивним візерунком цілком пасувала до подушок у вітальні. На чорних колготах була дірка, крізь яку норовив визирнути великий палець.
— Припини!
На жердині в кутку кухні сидів великий білий какаду, який зміряв Страйка неприємно розумним поглядом. Вигукнувши «Припини!», він почав длубати власну лапу.
— Тримайтесь від нього подалі, — попередила Сара. — Він не любить чоловіків.
Страйк слухняно зупинився.
Крізь вікно над раковиною він побачив, що половину заднього двору заповнювали вольєри, в яких пурхали чи сиділи на жердинах різнокольорові птахи. У кухні відгонило затхлістю з виразним овочевим відтінком.
— Кеа пішла, — тоном обвинувачення повідомила Страйкові Сара. — Вийшла через задню хвіртку.
— А, — відповів на це Страйк, спираючись на ціпок. — Шкода... Гадаю, ви в курсі справи, місіс Нівен?
— Так, ви казали по телефону про цю особу, Аномалію чи як її, — кивнула Сара. — Кеа каже, що Джош думає на неї, але це просто курці на сміх.
— Мабуть, Кеа неправильно мене зрозуміла, — сказав Страйк. — Я тільки розповів, що існує теорія, ніби Аномія — це вона, але ніколи не казав, що Джош теж такої думки. Джош просто хоче, щоб я поговорив із Кеа, бо знає, що вона приватно спілкувалася з Аномією.
— Слухайте, — з жаром почала Сара. — Кеа вже говорила з поліцією. Хтось зв’язався з ними — курці на сміх! — і заявив, що Кеа багато років переслідувала ту дівчину, ту Еллі Лед-якось-там, тож її допитали. Лише через те, що вона писала у соцмережах, уявляєте? Хіба це переслідування — скаржитися, що тебе обікрали? А Джош, до речі, повівся з Кеа просто мерзенно, і це справило катастрофічний вплив на її ментальне здоров’я, аж їй довелося кинути навчання...
— Так, я знаю, що Кеа хворіє, — кивнув Страйк. — Ви не проти, якщо я сяду?
Він смикнув праву холошу штанів, показуючи металевий стрижень протеза. Як він і сподівався, Сару це шокувало і присоромило.
— Ох, вибачте, я не знала...
Страйк, єдиною метою якого було завадити Сарі прогнати його з будинку, опустився на дерев’яний стілець. Стіл був засипаний хлібними крихтами. Сара тимчасом автоматично сіла на стілець навпроти і розсіяно змахнула частину крихт на підлогу. Акуратистові Страйку такий спосіб життя був не до смаку.
— Їй вже стало краще, а тоді сталося це, — сказала Сара; як зрозумів Страйк, «цим» вона називала напад на Еді та Джоша. — Весь цей стрес... я подала скаргу у поліцію. Вони не повинні були допитувати її наодинці. Я мала бути поруч. Боже, та Кеа хронічно хвора людина! Вона не винна, що він їй дзвонив... А потім поліція таке їй влаштувала, почали перевіряти її переміщення...
— Перепрошую, хто саме дзвонив Кеа? — уточнив Страйк.
— Джош, — відповіла Сара, глянувши на нього з відчаєм та недовірою. — Я думала, ви знали. Він дзвонив їй напередодні нападу.
— А, тепер розумію.
— Але він не казав їй, що збирається на цвинтар. Кеа про це нічого не знала. Він і не міг цього сказати, він про ту Еллі Ледбелл при Кеа навіть не згадував. Але поліція змусила її пригадати всі свої переміщення, і звісно ж, після такого у неї стався рецидив.
— Так, Кеа згадувала, що прикута до ліжка, — кивнув Страйк.
Виникла нова пауза, протягом якої той факт, що Кеа щойно вибігла з будинку, прокотився приміщенням, ніби відлуння.
— Іноді їй краще, іноді гірше, — така природа її захворювання, — сказала Сара, захищаючись. — Від державних лікарів користі нуль. «Аналіз крові в нормі». «Рекомендуємо психотерапію». Рекомендують вони, бачте! — розлютилася Сара. — Як це може бути психіатричною проблемою, коли людина буквально не може встати з ліжка від болю і виснаження? От і доводиться самим все шукати в інтернеті, ставити діагнози замість лікарів. Я заплатила за купу аналізів у приватних клініках, але після такого стресу... — Сара дико змахнула руками, — після такого катастрофічного стресу вона жахливо...