Паперовобіла: ахаха, точно
>
>
Паперовобіла: як гадаєш, можна закохатися у людину, якої ти ніколи не бачив?
Робін уп’яла очі в це питання. Вона могла уявити цікавість, відчуття контакту, потужне бажання познайомитися з тим, кого зустрів в онлайні, але кохання? Кохання — тут, у «Грі Дрека», де можна тільки обмінятися повідомленнями, до яких навіть не додати фото, яке могло б підживити фантазію?..
Баффілапуся: мабуть, можна
Паперовобіла: ти ніколи не знайомилася в інтернеті?
Баффілапуся: знайомилася
Баффілапуся: але нічого не вийшло. Ми розбіглися
Паперовобіла: ой, шкода
Баффілапуся: та все гаразд
Робін знову звела погляд. Ґус Апкотт просив рахунок. Вона повернулася до Паперовобілої.
Баффілапуся: вибач, мені час іти
Баффілапуся: але я обов’язково перекажу все Моргаусу, якщо його побачу
Паперовобіла: цьомки, дякую
<Палеровобіла вийшов з каналу>
<Баффілапуся вийшов з каналу>
<Приватний канал закрито>
Аномія так само стовбичив посеред гри, можливо, розмовляючи з кимсь у приватному каналі, але не проявляючи зовнішньої активності. Ґус зняв навушники і саме спаковував ноутбук. Робін підняла руку, теж просячи рахунок, але одним оком поглядала у гру, бо якби Аномія заговорив, поки ноутбук Ґуса у сумці, це дало б змогу викреслити ще одного підозрюваного. Однак Аномія мовчав, а Ґус тимчасом оплатив рахунок, уникаючи зорового контакту з гарненькою молодою офіціанткою. За кілька хвилин він вийшов із ресторану, а Робін — слідом за ним.
51
Предивна річ
ця віддаль після близькості такої
в ненависті тепер, але колись — в міцній любові.
Авґуста Вебстер,
«Медея в Атенах»
Перспектива забрати Меделін з її презентації, трохи випити, а тоді разом лягти у ліжко мала свої переваги, але після поїздки до Кінґз-Лінн і назад у Страйка боліла нога, і тільки варіант одразу потрапити до спальні Меделін подобався йому більше ідеї просто поїхати додому. Однак він погодився на все сильно заздалегідь, і тепер не мав права жалітися. Тож Страйк залишив «БМВ» у гаражі, купив собі кебаб і картоплю, а тоді просто гаяв час до дев’ятої вечора, не звертаючи уваги на непевне передчуття чогось поганого, що ніяк не бажало йти геть.
Коли він увійшов на Бонд-стріт і, злегка кульгаючи, попрямував до флагманської крамниці Меделін, дощило. Проминаючи темні й мокрі вітрини пліч-о-пліч зі своїм масивним відображенням, Страйк побачив попереду невелику юрбу перед сліпучо-яскравим скляним фасадом. Фотограф робив світлини двох жінок, які стояли під великою парасолею. Судячи з довжини ніг, які чіткими силуетами виділялися на тлі світла, це були моделі (звісно ж, у прикрасах від Меделін), яких вирішили познімати на тлі нічної вулиці. Вочевидь, презентація ще не закінчилася; гірше — преса досі була тут.
Страйк швидко сховався від дощу в арку над широкими дверима і написав Меделін повідомлення.
Трохи запізнююся. Може, я краще знайду бар і дочекаюся тебе там?
Незалежно від відповіді Меделін Страйк планував лишатися в арці, поки не розійдеться преса і не змовкне віддалений сміх гостей, які затрималися перед крамницею.
У ніздрі вдарив потужний запах канабісу. Страйк розвернувся і побачив, що не сам у цьому темному сховку; поруч мовчки стояли син Меделін Генрі і його приятель. Одягнені у костюми, вони курили один косяк на двох.
Впізнавши Страйка, Генрі пошепки вилаявся і впустив косяк. Друг, гадки не маючи, хто такий Страйк, нерозуміюче втупився у нього, вочевидь, намагаючись вирішити, як краще вчинити: зробити вигляд, що вони не знають, звідки тхне, чи кинутись рятувати косяк, який гаснув під ногами.
— Все нормально, — сказав Страйк до Генрі. — Я не розповім. Генрі відповів знервованим смішком.
Страйк мало не вирішив попросити Генрі натомість не казати матері, що він зовсім не запізнюється, а сховався в арці за якихось сто ярдів від її вечірки. Однак подумав, що не слід аж так обтяжувати підлітка, тож просто продовжив курити собі, ігноруючи хлопців.
— Будете? — запропонував друг Генрі. Він підняв косяк і простягнув його Страйкові, вирішивши, що це найменше, що він може зробити.
— Ні, дякую, — відказав Страйк. — Намагаюся кинути. Друг Генрі засміявся і зробив довгу затяжку.
— Ви хіба не маєте бути там? — спитав Генрі у Страйка, показуючи на вітрину крамниці прикрас, перед якою сміялися і жартували з фотографом моделі.