Вона простягнула тонку руку. На середньому пальці Страйк побачив грудку необробленого кварцу. Він промовчав.
— Я оце думала, куди ви, хлопці, зникли, — провадила Шарлотта, не реагуючи на мовчання Страйка і повз його плече поглядаючи на підлітків. — Вам, мабуть, там було страшенно нудно.
Друг Генрі пробурмотів щось нерозбірливе. Шарлотта перевела погляд на Страйка.
— Як там донька Прю?
— Хто?
— Донька Прю, любий, — повторила Шарлотта. — Твоя небога. Страйк зрозумів, що мова про Прюденс, його зведену сестру.
— Гадки не маю.
— О, ти не знав? От чорт. — Усмішка Шарлотти згаснула. — Мабуть, я дарма сказала.
— Ти вже почала, — відповів Страйк, згадавши повідомлення про «кризу» від Прю, — тож закінчуй.
— Мені сказала Ґабі, — пояснила Шарлотта (Ґабі була іншою зведеною сестрою Страйка. Він її ледь знав, але Ґабі і Шарлотта оберталися в одних і тих самих ексклюзивних колах). — Сильві упала зі скеледрому. Погано закріпили страховку чи що.
— А, — промовив Страйк. — Я був не в курсі.
— Хіба ви з Прю не контактуєте останнім часом?
— Бачу, Ґабі любить поговорити.
— Не треба сердитися, — сказала Шарлотта. Навіть крізь сопух трави Страйк відчув подих «Шалімару». — Я не хотіла тебе засмутити.
— Ти мене не засмутила.
Машина, що чекала перед крамницею Меделін — тепер в неї сіли обидві моделі — нарешті поїхала. Фотограф розчинився у темряві. Останні гості виходили з крамниці, але спинилися на порозі, перемовлялися, сміялися.
— Генрі? — покликав голос із центру цієї групки.
— Чорт, — промовив Генрі. Вони з другом поспішили на поклик матері; косяк було кинуто на землю.
— Я б не відмовилася, — сказала Шарлотта, глянувши на недопалок. — Але краще не ризикувати. Яґо, мабуть, стежить за мною так само, як я за ним...
Вона роззирнулася навсібіч, а тоді щільно запнулася у тонке пальто.
— Я звернулася до Маккейбів, — сказала вона, знову дивлячись Страйкові у вічі. — Вони взялися за справу, але поки нічого не знайшли. Яґо став дуже обережний. Ти, мабуть, отримуєш результат значно швидше.
— Маккейби класні професіонали, — відповів Страйк.
— Краще б це було правдою, — озвалася Шарлотта.
Страйк і хотів би піти, але не хотів змішуватися з компанією, яка так само стояла у дверях крамниці і клацала селфі з Меделін.
— Я хотіла піти до Прю на терапію, — мрійливо повідомила Шарлотта.
— Що-що ти хотіла?! — перепитав Страйк, не стримавшись; саме цього вона і хотіла.
— Її вважають класним спеціалістом. Дуже допомогла моїй подрузі. Але Прю мені відмовила. Сказала, що має місце конфлікт інтересів.
— З усіх психотерапевтів Лондона ти вирішила звернутися до моєї сестри?
— Я на той час навіть не знала, що ви спілкуєтеся.
— Але вона так само була моєю сестрою, якщо тільки мова не про події з паралельного всесвіту.
— Я просто чула про неї багато доброго, — нітрохи не збентежилася Шарлотта. — Я справді хотіла поговорити з людиною, у якої сім’я така ж кінчена, як моя. Мені набридли психотерапевти з середнього класу та їхні міщанські уявлення про нормальне.
Меделін тимчасом всадовила Генрі та його друга у чорний кеб. Гості потроху розійшлися. Меделін стояла на самоті і дивилася на Страйка і Шарлотту. Остання озирнулася на Меделін, а тоді знову глянула на Страйка, усміхаючись.
— Ну, не заважатиму тобі вітати Медз.
І вона пішла геть під дощем: шпильки стукотіли по тротуару, вітер маяв темним волоссям.
52
Убрана пишно в самоцвіти і шовки,
Я розпускаю пір’я, мов голубонька,
Та всім, хто хвалить його шурхіт, невтямки,
Як серце плаче за одним лиш словом: «Любонько...»
Крістіна Россетті,
«Л. Е. Л.»
Меделін у вузькій сукні з фіолетового шовку, важкому намисті з аметистами та на запаморочливих підборах непорушно стояла на тротуарі, схрестивши руки на грудях. Половина її обличчя ховалася у тіні, на іншу падало яскраве світло з вітрини. Ідучи до неї з темної арки, Страйк передчував, що вони підступили до важливої віхи будь-яких стосунків: першої палкої сварки.
— Привіт, — сказав він. — Чудово виглядаєш. Як все пройшло?
Меделін мовчки розвернулася і пішла всередину крамниці, проминувши охоронця, який стояв у дверях. Габаритами він не поступався Страйку.
Дві симпатичні молоді жінки, мабуть, продавчині, обидві у чорних сукнях, надягали пальта і з цікавістю глянули на Страйка, коли той увійшов. Троє офіціантів у білих піджаках збирали порожні келихи з-під шампанського з низьких столиків та скляних шафок. Крамниця, до якої Страйк потрапив уперше, нагадувала оббиту плюшем скриньку з прикрасами: стіни й стеля-балдахін з опівнічно-синього оксамиту, прикрашеного золотим канатом з китицями, на підлозі — персидський килим.