<ЛордДрек запросив Серцелла>
<Серцелла приєднався до каналу>
Серцелла: привіт! Як там репетиції?
ЛордДрек: Важко, це ж Чехов. Кицюню, а можеш мені зробити послугу?
ЛордДрек: Не кажи Джошу, де ти взяла файл.
ЛордДрек: якщо він знатиме, що це модератори «Гри Дрека» накопали, він може не повірити
Серцелла: добре, а де я тоді його взяла?
ЛордДрек: скажи, що до тебе звернулися небайдужі фани. Це буде схоже на правду, ти ж значна фігура у фандомі
Серцелла: так, це нормально. Я спробую домовитися з Джошем на суботу
ЛордДрек: ти просто героїня. Тримай нас в курсі.
Серцелла: так-так. Цьом!
Серцелла: все, час працювати, на зв’язку, цьом-цьом
ЛордДрек: на зв’язку, красуне цьомки
<Серцелла вийшов з каналу>
<ЛордДрек вийшов з каналу>
<Приватний канал закрито>
6
Ти славу матимеш! — Насмішка! Трощі дай
Від бури захист — дай лозі повзучій
За що вхопитись, вшир чи вгору в’ючись,
Дай спраглій квітці дощ, і дай розмай
Закоханих слів жінці! Що та слава!
Феліція Гіменс,
«Пропорція Россі»
Ранній вечір останньої п’ятниці січня застав Робін саму-одну за подвійним столом у маленькому офісі агенції на Денмарк-стріт. Щоб убити час перед переглядом квартири в Актоні, вона перечитувала досьє на Гріховоду. На вулиці було гамірно: дорожні роботи, як завжди, тримали Чаринґ-Кросс-роуд у хаосі, а на шляху до офісу доводилося долати містки над ямами, гуркіт відбійних молотків і хтиві вигуки робітників. Саме через гамір першим звуком, який сповістив Робін про прихід потенційної клієнтки, став не звук відчинення скляних дверей, а дзвінок телефона на столі.
Вона взяла слухавку і почула баритон Пат.
— Повідомлення від містера Страйка. Ви зможете в цю суботу відвідати Ґейтсгед?
Це був код. Відколи минулого року агенція успішно розкрила холодну справу й отримала новий шквал прихильних відгуків у пресі, просто з вулиці прийшло двоє ексцентричних осіб, які бажали послуг агенції. Перша, явно нездорова жінка, благала Барклея, який єдиний з детективів був на той момент в офісі, довести, що уряд стежить за нею через вентиляцію у квартирі в Ґейтегеді. Другий, рясно укритий татуюваннями чоловік у дещо маніакальному стані, почав погрожувати Пат, коли та пояснила, що агенція не має ні вільних детективів, ні можливості записати відомості про його сусіда, який працює на ІДІЛ. На щастя, саме тоді, коли чоловік схопив зі столу степлер і зібрався жбурнути його у Пат, повернувся Страйк. Відтоді за наполяганням Страйка Пат завжди замикалася, коли лишалася в офісі сама, і всі домовилися використовувати кодову фразу, що означала: «Прийшов псих».
— Хтось агресивний? — тихо спитала Робін, закриваючи теку Гріховоди.
— О, ні, — спокійно озвалася Пат.
— Неадекватний?
— Трохи є.
— Чоловік?
— Ні.
— Ти просила її піти?
— Так.
— Хоче бачити Страйка?
— Необов’язково.
— Гаразд, Пат, я з нею поговорю. Виходжу.
Робін поклала слухавку, сховала досьє Гріховоди у шухляду і вийшла до приймальні.
На дивані перед столом Пат сиділа молода жінка з неохайним каштановим волоссям до плечей. Робін негайно звернула увагу на невідповідності у її зовнішньому вигляді. Загалом гостя здавалася занехаяною, навіть брудною: старі ботильйони зі стоптаними підборами, грубо підведені — мабуть, ще вчора — очі, пом’ята блузка, у якій, здавалося, спали. Однак сумочка від «Ів Сен-Лоран», яка стояла поруч із гостею на дивані, коштувала — якщо тільки це не була підробка — понад тисячу фунтів, а довге пальто з чорної вовни здавалося абсолютно новим і дуже якісним. Побачивши Робін, жінка ахнула і заговорила, не давши їй і слова мовити:
— Будь ласка, не виганяйте мене. Будь ласка. Мені дуже, дуже треба з вами поговорити. Будь ласка.
Робін завагалася, а тоді сказала:
— Гаразд, заходьте. Пат, скажете Страйкові, що я без проблем зазирну у Ґейтсгед?
— Гм-гм, — озвалася Пат. — Я особисто не їхала б.
Робін відступила, пропускаючи гостю до кабінету, а тоді самими губами сказала Пат «двадцять хвилин».
Зачиняючи двері, Робін звернула увагу, що волосся гості на потилиці звалялося, ніби вона кілька днів не розчісувалася, проте ярлик, що стирчав з-за коміра, стверджував, що пальто на ній від бренду «Александр Макквін».
— То якийсь код? — спитала жінка, розвернувшись до Робін. — Ота фраза про Ґейтсгед?