— Треба було доточити шматок тканини, — зауважила Робін, дивлячись на його ноги; з-під подолу було видно ще кілька сантиметрів штанів.
— Та згодиться, — махнув рукою Страйк, встановлюючи батарейки в руків’я світлового меча. — Я не на конкурс іду.
На вулиці Страйк викликав зацікавлення й веселощі, і хоч в масці було спекотно й вогко, він порадів, що його обличчя ніхто не бачить. Та щойно вони з Робін сіли в міську електричку, компанію в вагоні їм склали ще кілька людей у костюмах — дві юнки в однакових образах Гарлі Квін, жінка в костюмі Отруйного Плюща з компаньйоном-Бетменом під руку, а ще групка молодиків, один з яких накинув плащ на голі плечі і мав на голові спартанський шолом. Страйк перестав бути головним ексцентриком поїзда і трохи розслабився.
На наступній зупинці їм трапилася перша темно-сіра маска Дрека з величезним дзьобом чумного лікаря і лисою маківкою. Фантастична й зловісна, маска була зроблена з латексу, який на диво реалістично відтворював текстуру шкіри з усіма нерівностями й порами. Вона повністю покривала голову й шию свого носія; тільки очі виднілися в отворах. Решту костюму складав чорний плащ, який повністю приховував постать носія.
Робін мовчки сиділа навпроти Страйка і щось виглядала у телефоні. Страйк подумав, що вона заходить у гру, адже знову з’явився зв’язок. Та невдовзі після того, як до вагону зайшла людина в костюмі Дрека, Робін підсіла до нього.
— Чуєш мене? — пошепки спитала вона.
— Більш-менш.
— Гаразд, тоді я не знаю, чи це буде нам корисно, — тихо сказала вона, — але, за словами Мідж, Яґо Росс досі не зробив нічого злочинного.
— Саме так, — підтвердив Страйк. Він уникав обговорювати справу Росса з Робін почасти з почуття провини через те, як він навантажив агенцію, а почасти з небажання торкатися тем, які можуть потягнути за собою обговорення його невдач в особистому житті.
— Гаразд, я тобі поки всього цього не показувала, і досі не знаю, чи буде якась користь, але ось, глянь.
Вона простягнула Страйку телефон, який йому довелося підняти на рівень отворів у масці. Робін відкрила «Реддіт», а саме, субреддіт, присвячений нарцисичний батькам, і пост зі скриншотами текстової розмови.
Пост u/ChrisWossyWoss 11 днів тому
Класна розмова з моїм батьком-нарцисом
Привіт татку, можна мені на довгі вихідні поїхати до Міллі на день народження? Мама дозволила.
Поїдеш до Кенту, як домовлялися. Твоя бабуся хоче тебе бачити. Тільки така балувана мала сучка, як ти, могла про таке забути.
Я пам’ятаю, але ж там будуть Арі й Татті, і ще близнюки, — може, вона і без мене обійдеться
Поїдеш до Кенту, і якщо я побачу хоч крихту невдоволення на твоїй мармизі, тобі стане непереливки. Роби що тобі сказано. Здається, час знову поговорити з твоєю мамою.
Ні, будь ласка, мама ні в чому не винна.
Треба було думати раніше, а не відривати мене від роботи своїми забаганками.
Ні, мама не винна, то я винна. Вона сказала, що можна, тільки якщо ти дозволиш.
Пізніше матиму з нею розмову.
Страйк підняв брови, тоді зрозумів, що Робін не бачить його обличчя, і спитав:
— Наскільки я розумію, ця Кріс Воссі Восс...
— Так, це Крістабель, старша донька Росса. Чотирнадцять років, навчається у Бенендені. Я вже два тижні стежу за її соціальними мережами, бо вона постійно пише про батька-нарциса, але жодних корисних для нас подробиць досі не було. Але я вчора походила по перехресних покликаннях і знайшла цей пост на реддіті.
— Класно придумала, — похвалив Страйк, сердячись, що сам про таке не здогадався. — От тобі й батьківство у добу інтернету. Діти несуть у мережу все, що ти буцімто ховаєш за зачиненими дверима.
— Саме так, — відповіла Робін, забрала телефон, відкрила нову сторінку і показала Страйку. — Ось, дивися. Це вона запостила, поки ми їхали у метро.
Пост u/ChrisWossyWoss 20 хвилин тому
Потрібна порада щодо батька, який розпускає руки
Я більше не можу це терпіти, але не бачу виходу і почуваюся абсолютно безпомічною. Мені 14, тому не пропонуйте обірвати спілкування чи кудись переїхати абощо, я поки не можу цього зробити.
Мій батько завжди розпускав руки зі мною, сестрами та мамою, штовхав, давав ляпаси, одного разу так приклав мою сестру головою об підлогу, що в неї були ознаки струсу мозку. Коли я була маленька, то одного разу бачила, як він тягне маму сходами, тримаючи за горло. Слава богу, вони з мамою розлучилися, але мені досі доводиться з ним бачитися.
Мама ніколи нікому не казала, що він б’є нас, — мабуть, боялася розголосу чи отримала краще забезпечення від нього, коли не стала сваритися. Він платить за мою школу, в школі класно, але я б пішла і виїхала куди завгодно, тільки б його не бачити.