— В якому сенсі? — спитала Робін.
— Вона, типу, погано відгукувалася про гру? А ми всі гру дуже любили? А вона бере і каже, люди, ви не зрозуміли мультфільм? Тож звісно, що всі образилися?
— Зрозуміло, — кивнула Робін.
— І от вона таке сказала, і Аномія став... ніби як лідером фандому? Він, ну, дуже розумний і такий... культурна особа? І, мабуть, фани вирішили, що Аномія заслуговує на визнання з боку Еді після того, як він так тяжко працював? І на фінансову винагороду за своє творіння? Бо розумієте, цій людині дуже важко ведеться через певні особисті обставини?
Робін подумала, що як на людину, яка буквально нещодавно вважала, ніби Аномія — це Еді Ледвелл, Ясмін на диво віддана своїй новій теорії.
— Ви точно знаєте, хто Аномія насправді, — сказала Робін, дивлячись на Ясмін із удаваною підозріливістю й цікавістю, і та врешті-решт знову захихотіла.
— Ну добре, добре, я просто склала два і два, просто трохи дедукції, і це типу очевидно? І мене дуже надихає те, чого він добився, попри його особисті обставини? І, мабуть, Аномія і вся його сім’я жили б геть інакше, якби Еді хоч трошки підтримала гру? І поділилася статками з Аномією? А вона не хотіла навіть платити його...
Ясмін обірвала себе на пів слові; виглядало це майже комічно. Робін намагалася вгадати, яким мало бути останнє слово — «навіть платити його зарплату»? «ренту»? Але така побудова речення виглядала вкрай дивно.
— Вона в чомусь підвела Аномію, так? — спитала Робін. Ясмін завагалася.
— Якщо можна, я б хотіла більше про Аномію не говорити.
— О, звісно, — закивала Робін, вирішивши, що можна буде вивернути на тему невиконаних фінансових зобов’язань Еді пізніше.
— Наскільки я розумію, коли мультфільм пішов з ютубу, все стало дуже... комерційно?
— Так, — з жаром закивала Ясмін. — Комерційно! Це саме те слово. І люди, які від самого початку працювали над мультфільмом, їх просто... Ну тобто для мене це було навіть полегшення, бо роботи в «Лолі Джун» стало дуже багато? А ходити пішки у Гайґейт, щоб відповідати на всі ті листи... вони ж мені навіть метро не оплачували? Звісно, Джош був невинний, він узагалі не торкався фінансових питань, — тепло всміхнулася Ясмін. — Це все... ну власне, я про це й пишу у книжці? Бо, як на мене, потрібна цілковита чесність та відвертість, коли берешся за таку...
— Звісно, звісно, — погодилася Робін.
— Еді... так змінилася? Стала така поважна й закрита? Почала думати, що всі хочуть поживитися за її рахунок? А я зблизька бачила, що з нею коїться? І вона більше не хотіла працювати з Катсю? Вона дуже грубо з нею розмовляла, навіть коли я ще була там? А Катя чудова. Я дуже люблю Катю, і життя в неї теж не мед... а Еді, Еді стала іншою, розумієте?
— Пропоную трохи повернутися назад і прояснити хронологію, — запропонувала Робін. — Як довго ви працювали на Джоша та Еді?
— Трохи довше року? — відповіла Ясмін. — Від серпня 2011 року до листопада 2012-го.
— Тобто ви знайомі з усіма оригінальними акторами озвучення?
— Так! — знов заусміхалася Ясмін. — Джош, Тім, Бонґ, Люсі, Катріона, Воллі та Пез... Правда, Пез — Престон Пірс — уже не озвучував мультфільм, коли я почала працювати на Джоша та Еді? Він не думав, що «Чорнильно-чорне серце» матиме успіх. Він, бувало, відпускав дуже саркастичні...
Ясмін замовкла, раптом занервувавши.
— Будь ласка, вилучіть це. Не хочу, щоб Пез на мене сердився.
— Так, звісно, я це вилучу, — запевнила Робін. — Власне... — Вона вимкнула диктофон. — ...поговорімо не під запис.
Ясмін, здавалося, не знала, радіти чи лякатися.
— Ви знаєте, що ходять чутки, ніби Аномія — це Престон Пірс? — спитала Робін, уважно спостерігаючи за реакцією Ясмін.
— Пез? — недовірливо розсміялася Ясмін. — О ні, це не Пез, оце вже точно.
— Тобто Аномія говорить без ліверпульського акценту? — усміхнулася Робін.
— Навіть і близько ні, — відповіла Ясмін. Робін подумала, що вона, можливо, ніколи не чула голосу Аномії, бо тон відповіді був непевний.
— Чому ви вважаєте, що Престон може на вас розсердитися? — спитала Робін.
— О, ну, він просто такий... — почала Ясмін. — Він ніби ті хлопці, які цькували мене у школі ?
Згадавши, як агресивно Пез поставився до дівчини з блакитним волоссям на вечірніх курсах, Робін вирішила, що розуміє думку Ясмін.
— Ми можемо продовжувати? — спитала вона, поклавши палець на кнопку «запис».
— Так, я дуже за, — відповіла Ясмін, пригубивши своє лате.
— Наскільки я розумію, проблемних моментів «Чорнильно-чорного серця» ваша книжка теж торкається? — спитала Робін; диктофон знову працював.