— А з Олівером хтось розмовляв? Мені він здається слабкою ланкою. Скористатися анаграмою власного імені було дурістю.
— Він у шпиталі, і лікарі не пускають до нього. Щоб зупинити мозкову кровотечу, знадобилася термінова операція. І його старий лютує, патякає, що має друзів де треба, що буде позиватися і все таке.
— Не сумніваюся, — сказав на це Страйк.
— Цей батько — своєрідний типчик. Дружина схожа на живу мумію. Добре, будемо на зв’язку. Треба сказати, що ви нам серйозно допомогли... Як вона, до речі? — спитав Мерфі. — Вона була на волосину від біди.
— Робін? З нею все гаразд. Я її проінструктував, щоб не виходила з дому.
— Мабуть, це найрозумніше, що зараз можна зробити, — погодився Мерфі. — Передавай мої найкращі побажання.
— Обов’язково, — пообіцяв Страйк, а щойно поклав слухавку, начисто забув про цю обіцянку.
Після розголошення імені Робін телефон в офісі розривався від дзвінків з проханнями взяти у неї інтерв’ю про події на станції Кастом-Гаус. Страйк проінструктував Пат на всі запити відповідати однаково: «Міз Еллакотт рада була сприяти порятунку містера Піча, однак від інших коментарів утримається». Почувши бас Пат, деякі журналісти думали, що говорять до Страйка, і питали її думки щодо вручення Робін, а також Могаммеду Назару, відомому просто як Мо, цивільної нагороди за сміливість. Страйк не здивувався — хоч і не зрадів — тому, що більшість таблоїдів ілюструвало замітки про інцидент фотографією гарненької молодої жінки з білою шкірою. Лишалося тільки сподіватися, що допит Чарлі Піча накладе тимчасовий мораторій на діяльність терористичного угруповання, і старатися забути про свої побоювання щодо можливої відплати — чи то пак відкласти їх якомога далі. Ситуацію трохи покращило те, що у середу агенція, яка так довго чекала на бодай якийсь прорий у поточних трьох справах, однієї з них майже недорахувалася.
Спершу прибиральниця з Саут-Одлі-стріт влаштувала чергове генеральне прибирання з пошуками приладів спостереження і цього разу прихопила чорну камеру з об’єктивом «риб’яче око». Не знайшовши, де камера вимикається, жінка просто поклала її у сумку і вирушила до ресторану, де на неї вже чекав Спритник, за яким стежив зі сховку Натлі. Мало того, що ідея запросити прибиральницю на обід вже виглядала підозріло, адже Спритник зазвичай спілкувався винятково з іншими дітьми супербагатіїв, він ще й поліз до жінки в сумку і в її темному нутрі наосліп знайшов кнопку і вимкнув камеру, не підставивши їй свого обличчя.
— Таким чином, вона теж в ділі, — заявив Натлі, який подзвонив донести до відома Страйка цю подію. Як завжди, його голос сочився самовдоволенням. Страйк постарався не реагувати на це самоочевидне твердження, що було непросто, надто у світлі того, що наступною реплікою Натлі була така пропозиція: — Треба за нею теж організувати хвіст.
— Класна ідея, — відповів Страйк, ледь стримуючи сарказм. — Що ж, Натлі, чудова робота, нам саме час щось повідомити клієнту.
За годину з Гемпстеду подзвонив Барклей.
— Малий Апкотт чистий.
— Звідки ти знаєш?
— Щойно ходив за ним до аптеки та назад. Ні телефона, ні айпада, руки в кишенях по дорозі туди й назад, а Робін каже, що Аномія останню годину був активний у грі.
— Дуже вчасно, — зрадів Страйк і розповів про плоди, які принесло ранкове стеження за Спритником. — ...я спитаю у клієнта домашню адресу прибиральниці, перемкнешся на неї.
Ці події додали Страйку оптимізму, і він навіть витримав побачення із Меделін у четвер. Він сам відзначив, що тепер сприймає години в її товаристві як випробування, хоча всього кілька коротких тижнів тому їхні побачення були бажаною розрадою і відпочинком від життя, де панувала робота. Секс йому так само подобався, та в іншому Страйкові було важко приділяти Меделін увагу, цілковито віддану проблемам, якими він не хотів чи не міг ділитися з нею. Якщо Меделін і помітила цю відстороненість, то не подавала виду. Вона так само утримувалася під алкоголю у присутності Страйка.
В суботу Страйк і Робін, які не бачилися тиждень, мали зустрітися у гаражі, де стояла «БМВ» Страйка, і разом поїхати до Лондонського центру травм спинного мозку на інтерв’ю з Джошем Блеєм. Страйк під весіннім сонечком прямував до місця зустрічі, коли на мобільний подзвонили з невідомого номера; дзвінок не був перенаправлений з офісу.
— Страйк.
— Алло, — промовив низький розкотистий голос, і на мить Страйк вирішив, що це знову дзвонить анонім з програмою зміни голосу і зараз пропонуватиме викопати тіло Еді Ледвелл. — Це Ґрант Ледвелл.