— Справді? — спитала Робін якнайбуденнішим тоном. — І хто?
Довелося замовкнути. Катя зненацька зупинилася біля великого смітника, який стояв у ніші. Зі скаженим обличчям Катя розірвала лист Кеа навпіл і жбурнула до кошика.
— Ось так! — заявила вона і рушила далі зі Страйком поруч і Робін та Флавією у кільватері.
— Я думала, що перешкоджати доставленню листів незаконно, — зауважила Флавія.
— Гм... Здається, це тільки якщо через пошту, — відповіла Робін, гарячково метикуючи. За кілька кроків вона зупинилася сама.
— Ох, чорт, — гукнула вона до Страйка та Каті. — Вибачте, я забула в машині записник.
— То краще сходи по нього, — мовив Страйк, дивлячись на неї.
— Який номер палати Джоша? — спитала у Каті Робін.
— П’ятдесят один, — відповіла Катя зі стривоженим виглядом. — Але до нього пускають не більше двох людей за раз. Я не знала, що ви приїдете удвох. І думала, що Флавію пустять зі мною, вона ж дитина.
— Може, я посиджу з Флавією у коридорі, а ви зайдете разом із Кормораном? — запропонувала Робін, щиро сподіваючись, що Катя пристане на цю ідею: їй було дуже цікаво послухати, що Ініґо думає про Аномію. Катя ніби зібралася схвалити пропозицію, але глянула на доньку, на Робін, знову на доньку і, вочевидь, зваживши можливі наслідки, якщо Флавія щось розповість поза її наглядом, сказала:
— Ні, я не можу про таке просити... не хочу вас обтяжувати. Краще я сама посиджу з Флавією, але спершу зайду до Джоша разом із Кормораном, щоб він знав, що я поруч, раптом йому щось буде треба.
— Добре, тоді я заберу записник з машини і дожену вас, — сказала Робін.
— А можна мені з вами? — з ентузіазмом спитала Флавія, але Катя обірвала її:
— Ні, лишишся зі мною.
Тож Робін повернулася до місця, де Катя викинула лист Кеа у смітник. Кошик мав щілину а-ля поштова скринька, в яку Робін могла просунути руку, та на жаль, у коридорі було багатолюдно: туди-сюди ходили медики та відвідувачі. Робін покрутилася біля кошика, дочекалася, коли ніхто не буде на неї дивитися, а тоді дістала з кишені телефон і вкинула у щілину.
— А, чорт! — з удаваним роздратуванням вигукнула вона.
— Щось сталося? — спитала медсестра, яка проходила поруч, штовхаючи візок, на якому сидів чоловік.
— Та взяла і викинула телефон разом зі сміттям, — зі сміхом відповіла Робін і просунула руку в отвір смітника.
— У мене зять так раз вкинув телефон у поштову скриньку, — повідала медсестра.
— Щось ніяк не намацаю, — збрехала Робін, копирсаючись у вмісті смітника. — О! Нарешті...
Вона дочекалася, поки медсестра зникне з очей, а тоді дістала телефон і дві половинки листа Кеа, кожну у своєму обривку конверта, і сховала знайдене в кишеню. Тоді Робін пішла в бік палати Джоша, а коли трапилася жіноча вбиральня, зайшла туди. Замкнувшись у кабінці, Робін склала розірвані половинки разом і прочитала лист.
Джошшу,
Я дуже сподіваюсь, що сьогодні зможу тебе побачити і сама передам тобі цей лист, бо не знаю, чи стане мені сміливості сказати все це тобі в обличчя. Якщо я тебе побачу, мабуть, просто втрачу самовладання. Знаю, я жалюгідна.
Не знаю, чи ти отримав інші мої листи. Гадаю, ти б якось відреагував, якби це було так. Може, Катя їх порвала, а ти навіть не знаєш, що я намагалася вийти на зв’язок. Здається, вона має мене за антихриста. Чи це просто говорить моя самозневага?
Відколи це сталося, я не їм і не сплю. Я б убила себе просто в цю саму хвилину, якби тобі від того стало краще. Іноді я думаю, що це в принципі варто зробити. Я це кажу не для того, щоб зробити тобі боляче. Я просто не знаю, скільки ще зможу витримувати цей біль.
Мене допитував приватний детектив. Заявив, що це ти хотів, щоб я з ним поговорила, і я поговорила. Він був такий агресивний, що я зблювала, коли прийшла додому, але я все зробила, як ти хотів.
Мені здається, що коли б можна було повернутися у часі, і ти краще б зрозумів тоді мої наміри, нічого з цього не сталося. Все стало погано, коли ти вирішив оселитися у Норт-Ґров. Аномія просто мусить ховатися десь там, бо там ця цитата на вітражі, та історія з викраденим малюнком, там все. Але ти не хотів вірити мені, коли я казала, що те місце погане. Через неї.
Ходить сила-силенна чуток про твоє самопочуття. Детектив, власне, намагався залякати мене під час допиту, тож не виключаю, що він набрехав, що ти паралізований, бо хотів мене розговорити. Сподіваюся, що в цьому вся справа, хоч почути таке було нестерпно. Мені стало так тривожно та боляче, що я почала знову шкодити собі.