— Не думаю, що вони це сприйняли серйозно. Вони зациклилися на своїх ультраправих.
— Ви не проти, якщо ми це скопіюємо? — спитав Страйк.
Джош кивнув, і Робін перекинула папку з повідомленнями Аномії на власний телефон.
— Катя казала, ви намагаєтеся вирахувати, звідки він знає інсайдерську інфу, — глухим голосом сказав Джош. — Тут я не поможу. Я не пам’ятаю, кому, шо, коли казав. Я останні п’ять років був то бухий, то накурений... Ми обоє смалили конкретно. Ед теж іноді забувала, кому що казала... Забрала собі в голову, що Аномія — то Себ, бо бовкнула йому про Паперовобілу і колишню сусідку. Але вона і мені це казала, коли ми тіки створювали персонажа, і комусь іще, стопудів... Вона теж багато забувала, — жалібно повторив Джош, і Робін відчула, як всередині ворухнулося, майже завдаючи болю, співчуття до нього.
— Катя сказала, що протягом тривалого часу ви вважали Аномією Брама де Йонґа, — сказав Страйк.
— 1 ви, мабуть, подумали, що я придурок, коли прочитали ті повідомлення, — блякло відповів Джош, — але у Брама айкью більше 140. Його в школі тестували. Він іноді поводиться як трирічне дитя, але коли в нього почав ламатися голос, так іноді стало здаватися, що хлопцю років сорок... Ви знаєте про його мамку?
— Ми знаємо, що вона померла, — сказала Робін.
— Її убили, — пояснив Джош, — в Амстердамі.
— Чорт, — в унісон вирвалося у Страйка та Робін.
— Отож... Вона була наркоманка, продавала секс за гроші на зілля. Брамові було шось шість років, коли її кінчили... Вона його замикала в сусідній кімнаті, коли приймала клієнтів. Черговий мужик її задушив і пішов. І Брам шось два дні сидів у тій кімнаті... Потім прийшла його тітка, бо мамка не брала слухавку, і знайшла тіло і малого під замком.
— Господи, — стиха промовила Робін. — Який жах.
— Отож, — важко сказав Джош. — Не диво, що малий з приколами. Я коли тільки приїхав до Норт-Ґров, то думав, що він цікавий, а тоді... Я думаю, що то він підпалив мені кімнату за кілька днів до... до того, як це сталося. Маріам напустилася на мене. Вирішила, що я сам косяка упустив. А я просто прокинувся, а навколо всі кричать, вода ллється. Фіранки палають... Маріам так горлала, а я був насмоктався пива і покурив від душі, — провадив Джош, — тож, самі розумієте, ніфіга не торопав, що діється. Маріам мене випхала, і тіки коли я лишився сам-один серед ночі, то склав два і два і допер: це ж Брам. Це в його стилі.
— В його стилі зазіхати на чуже життя? — спитав Страйк, уважно дивлячись на Джоша.
— Я не думаю, що він реально комусь бажає смерті, — пласким, відстороненим голосом відповів Джош. — Просто хоче перевірити, як далеко здатен зайти. Нільс, мабуть, і міг би його зупинити, але Нільсові пофіг... Думаю, він взагалі не хотів брати на себе відповідальність за Брама. Катя казала вам, що Брам шпигував за мною та Еді крізь дірку в стіні нашої кімнати кілька тижнів?
— Так, казала, — відповів Страйк.
— От я тоді подумав, що він може бути Аномією. Він... він всяке бачив, коли жив з мамкою, так? Бачив таке, що малому бачити не можна. Він прибацаний і при цьому має інтелект генія, тож... так, я довго думав на Брама... але, мабуть, мені просто було легко на нього думати...
Робін чула, що у Джоша дуже сухо в роті. Хотілося запропонувати йому води, але вона не наважувалася: він не здатен був утримати склянку, а ще міг сприйняти пропозицію як порушення своїх кордонів.
— Чому ви кажете, що думати на нього було легко? — спитав Страйк.
— Бо, знаєте... Якщо прибацаний пацан просто робить шкоду і не усвідомлює, що коїть, то це не хтось із наших друзів. Але зарізав нас не Брам. Оця фраза, що він тепер про все подбає... Брам такого ніколи в житті не сказав би.
— Чому? — запитав Страйк.
Джош звів на детектива розфокусований погляд, вочевидь, думаючи. Врешті-решт він відповів:
— Якби Брам когось штрикнув ножем, то тільки шоб знати, що з того буде. Як та людина виглядатиме після того... як воно — убити людину. Він би убив, шоб убити, а не шоб забрати щось. Брам не творчий. Нільс весь час про це торочить. Садовить його шось майструвати, малювати... Нільс вважає, що мистецтво — це все.
— Але ви вважаєте, що Брам міг кілька років переслідувати Еді в інтернеті?
— Так, але... То був би типу експеримент. Ніби відірвати крильця у мухи. Просто шоб побачити, скільки біди вийде... Але та людина, яка нас зарізала... Коли хтось хоче перебрати на себе твір, то це шоб створювати самому, ага? А Браму цікаво тіки руйнувати.
— Тобто поки це тривало, ви вважали, що мета цькування — просто змусити Еді страждати?
Утворилася нова пауза, а тоді, ніби скинувши тенета свого депресивного сну, Джош промовив: