— Я винен, що Ед загинула, — схлипував Джош. Я винен, я, я...
— Винен покидьок, який напав на неї і на тебе, — твердо заперечив Страйк. — Не треба так. Не ти це зробив.
— Я... я просто хочу дожити, шоб цього кінченого Аномію спіймали і посадили. А далі... далі я піду на вихід.
— Не підеш, — спокійно сказав Страйк.
— Не смій мені казати, що я буду робити, а що ні! — виплюнув Джош. — Ти сам хоч ходити можеш!
— А ти можеш думати і розмовляти. За пів року можуть повернутися інші функції. За рік можуть придумати, як полагодити тобі спинний мозок. Медицина постійно розвивається. Стовбурові клітини. Чіпи-імпланти.
— Поки дочекаюсь...
— Так, це важко. Важко прийняти теперішній стан. На якийсь час доведеться забути про планування майбутнього.
— Та пішов ти зі своїми лекціями про усвідомленість, — затявся Джош, — мені психіатр і так ними вже дірку проколупав. В сраку це життя в моменті. Не хочу я так жити. Я взагалі не хочу жити. Я не заслужив на життя.
— Ти не винен у нападі, — з притиском сказав Страйк. — Інша людина купила тазер, мачете і, як я сильно підозрюю, якісь засоби для маскування, плануючи обірвати два життя. Якщо тобі потрібна причина жити тут і тепер, тримайся за думку, що ти будеш зірковим свідком на суді тої тварюки, а якщо треба причину жити ще й далі — подумай про те, що саме тобі подзвонила Еді, коли дивилася в очі смерті, бо все ще довіряла тобі у питанні, яке означало для неї більше, ніж будь-що інше.
— В сраці я мав цей клятий мультфільм, — знову захлипав Джош.
— А дарма, — тихо сказала Робін. — Я нещодавно зустріла фанатку, якій «Чорнильно-чорне серце» врятувало життя — буквально. Вона сказала, що вирішила не вбивати себе, щоб додивитися. Ви з Еді створили дещо неймовірне. Корморан правий: тепер тільки ви один можете створювати те, що мріяла створювати Еді. Вона б не хотіла, щоб ви пішли... на вихід. Вона б хотіла, щоб ви робили те, на що не здатен ніхто, крім вас.
— Той покидьок забрав її телефон, — відповів Джош, з очей якого струменіли сльози. — Там були всі її ідеї.
— Про телефон дозволь подбати нам, — мовив Страйк, беручи серветки з коробки і знову витираючи Блею обличчя. — Висякайся і випий води.
Джош дозволив Страйку витерти йому обличчя, а Робін — допомогти йому взяти губами соломинку зі склянки. Коли Джош напився, а Страйк викинув нову порцію мокрих серветок, детектив сказав:
— Я хотів би спитати, хто міг знати, що ви з Еді мали зустрітися на цвинтарі.
— Тіки Маріам, — хрипко відповів Джош. — Я з нею розмовляв, поки вона готувала їсти, аж тут подзвонила Еді. Маріам сказала, що це ми гарно придумали — зустрітися, все обговорити. Але Маріам не могла...
— Хтось міг підслухати ту розмову?
— Не знаю... мабуть, так. За кухнею є велика комора. Але я не чув, шоб там хтось був.
— Хто ще у той момент жив у Норт-Ґров?
— Нільс та Брам.
— Як гадаєш, Маріам сказала Нільсу про твою зустріч з Еді?
— Так.
— Розкажи мені про Нільса.
— Він трохи той-во, — відповів Джош. — Ексцентричний тип. Ніколи не вгадаєш, що він думає. Грошей кури не клюють. Його батько був промисловець, мультимільйонер, Нільс все успадкував. Завжди хотів жити отак — мистецтво, комуна, поліаморія... у них з Маріам відкриті стосунки. Нільс іноді спить із Фреєю, іншою жінкою з Норт-Ґров. Її партнеру нормально на це...
— Раніше ти казав, що Нільс заглядався на Еді.
— Було таке, ага, але з того нічого не вийшло.
— А Еді він подобався?
— Під кінець уже не дуже, — відповів Джош. — Він типу лібертаріанець... на виборах мера голосував за того дивака, Єна Піча.
Страйк і Робін стрималися, щоб не перезирнутись.
— А які у Нільса стосунки з комп’ютерами? — спитав Страйк.
— Близькі, — відповів Джош. — Навіть дивно, йому так легко даються технічні штуки, але хоче бути тіки художником... але Нільс — ніяк не Аномія. Нашо йому такс робити? Вбивати Еді?
— Ми просто говоримо про людей, які могли знати, що ви зустрінетеся на цвинтарі, — пояснив Страйк. — Отже: Маріам, Нільс, Брам. Хтось іще?
— Фреї, Ала та Стар не було, вони поїхали до друзів... Мабуть, Пез там був, — згадав Джош, і його обличчя спохмурніло. — Минулого тижня приходив до мене. Я був радий його бачити, Пез мені завжди подобався. Але мені здалося, що він прийшов, тіки шоб... Коротше, він прямо сказав, чого хоче: шоб я йому знайшов роль у фільмі. Так... — Джош ковтнув. — Дивна історія. Розводився, що може імітувати мій стиль малювання і все таке...
— Пез міг бути у коморі, коли ти розмовляв з Маріам? — спитав Страйк. — Чи під дверима кухні? Чи під вікном?