Він розгорнув меню, і не встиг Страйк спитати, чим саме Джош Блей погіршує становище Ледвеллів, Ґрант продовжив:
— Не хотів казати про це по телефону, але є ще дещо. Ми отримали декілька дивних — саме це, правду кажучи, так стривожило Гізер — декілька дивних дзвінків. Анонімних дзвінків.
— Продовжуйте.
— Дзвонили мені на мобільний. Перший прийняла Гізер, бо я був у ванній. Той, хто дзвонив, сказав їй, що треба викопати Еді.
— Це все?
— А цього мало? — з жаром спитав Ґрант. — Це ж яким треба бути хворим...
— Я питаю, чи це все, що було сказано.
— А, зрозумів... не знаю.
Офіціант повернувся. Обоє чоловіків замовили стейки з картоплею. Щойно офіціант відійшов, Ґрант продовжив:
— Може, той, хто дзвонив, і сказав би більше, але Гізер закричала, коли почула про Еді, і... взяла й кинула мій чортів телефон. Екран тріснув, — роздратовано додав Ґрант. — Поки я прийшов спитати, що її так налякало, на тому кінці кинули слухавку.
— Коли це сталося?
— Скоро після зустрічі, коли вас наймали.
— Який це був час доби?
— Вечір.
Страйк записав це.
— А коли стався другий дзвінок?
— Днів із десять тому. Теж ввечері. Номер був прихований, але я прийняв дзвінок.
Ґрант зробив ще ковток вина.
— Я майже певен, що той, хто дзвонив, користувався якоюсь штукою, застосунком для зміни голосу, бо голос був дуже низький і роботичний, і...
— Ґрант роззирнувся і заговорив тихіше, — та людина сказала: «Викопайте Еді і прочитайте лист», а тоді поклала слухавку. Гізер думає, що це був Аномія. Можливо, це так, але одному Богу відомо, де він міг узяти мій номер.
— Наскільки складно це зробити через ваш офіс?
— Та, мабуть, можливо, — погодився Ґрант. Як і у випадку фейсбучної сторінки його дружини, Ледвелл чомусь не подумав про найбільш прозаїчне пояснення. — Але моя асистентка не дала б мій номер людині з отаким голосом, ніби в якогось кіборга з задишкою. Цей хтось мав би придумати дуже переконливу байку.
— Ви не питали в асистентки, чи вона давала комусь ваш номер?
— Ні, — дражливо відповів Ґрант, — я взагалі не... Я не хочу обговорювати ці теми з колегами. Вистачило і галасу навколо... навколо того, що сталося. Еді називалася нашим прізвищем, тож люди не могли не скласти два і два...
Грант набурмосився і допив своє вино, а Страйк тимчасом подумав, що прізвище Ледвелл належало Еді так само, як і її дядькові.
— ...я проти, щоб люди пліткували про такі речі. Ні, поки не знатиму, скільки... тобто не знатиму, яке кар’єрне майбутнє на мене чекає. Тож на роботі я цю тему не піднімаю.
Грант підняв руку і замовив у офіціанта другий келих вина, а Страйк подумав, що його дискомфорт від того, що колеги дізналися про Еді, міг бути пов’язаний і з тим, що вони також знали про її злиденну юність у прийомній сім’ї, у той час як її дядько дуже непогано заробляв в Омані.
— Вам відомо, хто знав про листи у труні? — спитав Страйк.
— Гадки не маю. Ми з Гізер про це не розбазікували. І так вистачало клопоту... нам стільки всього довелося організувати, — і похорон, і з пресою якось розбиратися, а тут ще треба сказати трунарю притримати деко, бо, бачте, цим двом кортить закинути туди свої листи.
Звісно, трунар був у курсі, бо я доручив йому покласти ту цидулку в труну, але він не має розголошувати такі конфіденційні речі. Також знала Апкоттиха, бо Блей надиктував їй лист. Звісно, знав Ормонд. І, мабуть, розтрубив про це всім присутнім на церемонії. Я ще казав Гізер, що треба перевірити, чи він не приніс у кишенях цибулю, бо щось він бадьоро тримався.
Так, про лист уже може знати купа людей, але мені цікаво, яке це хворе мурло додумалося дзвонити родичам Еді і казати, що треба її викопати? Хто це натякає, що її убив Ормонд? Бо якщо цей персонаж не просто забавляється, псуючи нам життя, то хіба не цю думку він намагається донести? Адже він не може натякати на Блея... як би той сам себе штрикнув ножем у шию?
Страйк розчув у голосі Ґранта нотку розчарування тим, що хоч у цьому Блея не можна звинуватити.
Принесли другий келих, і Грант випив близько третини, а тоді скинув піджак і повісив на спинку стільця.
— Ви казали, що вважаєте Блея зацікавленим у погіршенні вашого становища, — нагадав Страйк.
— А хіба це не так? Подзвонив «маверикам» у понеділок і сказав, що Серцика не можна робити людиною. Бачте, Еді б цього не хотіла. Цілком очевидно, на що він націлився.
— Справді?
— Та вже справді. Торгується, авжеж. Хоче більше грошей, перш ніж погодитися на якісь зміни.
Страйку спало на думку, що це їх із Робін візит до Блея та розмова з ним могли пробудити аніматора з летаргії байдужості до долі «Чорнильно-чорного серця».