— А клята Катя Апкотт його підбурює. Паскудне бабисько.
— «Паскудне бабисько»? — перепитав Страйк.
— З такими не можна мати справу. Уявлення про етику у цих двох — десь як у бродячих котів. Розуміють, що студія не хоче йти проти Блея, поки той в шпиталі, тож вирішили, що нагнули «мавериків» і нас заразом. Один твіт від містера Джоша Блея, що «маверики», мовляв, нищать його безцінну казочку, — і знову буде пекло, а на нас із Гізер повісять всіх собак. Але я вам обіцяю: більше прибутків, ніж ми, він отримає тільки через мій труп. Якби ви знали все, що знаю я, то погодились би, що це просто мерзенно з боку Блея — робити з Еді козир у своїй торгівлі.
Ґрант ковтнув ще вина.
— І що саме ви знаєте? — поцікавився Страйк.
— Що?
— Що ви знаєте, — повторив Страйк, — такого, що вважаєте «мерзенним» з боку Джоша стверджувати, що Еді була б проти цих змін?
— Та власне... як на мене, він чхати хотів, що її не стало. Для містера Блея все склалося збіса добре.
— Так, ви про це казали на зустрічі, — кивнув Страйк. Ґрант не був клієнтом; він міг не показувати поваги до його думки. Але я не зовсім розумію, яким чином все склалося збіса добре для людини, яка тепер паралізована нижче шиї.
— Тут, звісно, не пощастило, але самі подумайте: Блей міг закрити Аномії рота будь-якої миті. У мене склалося враження, що всіх ця ситуація влаштовувала, а розплачуватися тепер моїй сім’ї. Якщо ви не помітили, на Джоша Блея ніхто не нападає. Ніхто не погрожує прийти по нього чи його дітей. Я завжди казав: «Якщо воно ходить як качка і крякає як качка, то це качка». Коли люди нарешті прокинуться і задумаються про те, чого Блей завжди виходить неушкодженим?
— Ви ж натякаєте, — спитав Страйк, — що Блей і є Аномія?
— Та ні, — без охоти відповів Ґрант. — Я розумію, що Аномія лишається у грі і після того, як на Блея напали. Він на це не здатен у нинішньому становищі, так?
— Так, — кивнув Страйк, — не здатен.
— Але слід визнати, що це збіса підозріло, оцей збіг інтересів Аномії та Блея. Жоден не хоче перетворювати Серцика на людину, обоє хотіли, щоб Еді в проєкті не стало...
Принесли два тарелі зі стейками та смаженою картоплею. Ще не допивши другий келих вина, Ґрант замовив третій, а тоді розстебнув верхній ґудзик сорочки і розпустив краватку.
— Чому ви вважаєте, що Блей хотів, щоб Еді пішла? — спитав Страйк. Ґрант відрізав великий шмат стейка і з’їв, а тоді відповів:
— Якщо вам це справді треба знати, — промовив він, — то мені про це сказала Еді.
— Справді?
— Так. Вона... дзвонила мені минулого року. Казала, що Блей хоче її позбутися. Питала поради. Ми ж сім’я, правильно? Гадаю, вона розуміла, що може мені довіряти.
Він допив вино, утримуючи зоровий контакт, а тоді додав:
— Блей, мабуть, не хотів, щоб це сталося у такий спосіб... але, як то кажуть, бійся своїх бажань? Дякую, — сказав він до офіціанта, який приніс Ґранту третій келих.
У Страйка в кишені завібрував мобільний. Діставши його, він побачив повідомлення від Робін.
Воллі Кард’ю не Аномія. Повезли на швидкій. Подзвони, коли зможеш.
Страйк відклав ніж та виделку.
— Вибачте, я маю прийняти дзвінок, — сказав він Ґранту, підвівся з-за столу і якомога швидше вийшов надвір, водночас натиснувши номер Робін.
— Привіт, — майже одразу відповіла вона. — Це могло почекати.
— Якого біса ти у швидкій? — спитав Страйк, який мало не збив з ніг якусь жінку, коли виходив із пабу.
— Що? А! Вибач, то не я у швидкій, то Кард’ю.
— Господи кусе, Робін, — промовив Страйк, у якого всередині змагалися полегшення та гнів. — Я подумав... що сталося?
— Насправді сталося чимало, — відповіла Робін.
Страйк чув, що вона іде вулицею. Він підкурив сигарету, слухаючи.
— О четвертій я прийшла змінити Дева. Він розповів, що з будинку Воллі нещодавно було чути крики. Вийшов Ем-Джей, розлючений і, за словами Дева, побитий. В нього юшила кров з носа. Тоді вийшла сестра Воллі і кинулися бігти за Ем-Джеєм, а тоді вони разом пішли кудись углиб житлового комплексу. Також Дев каже, що бачив біля вікон бабусю та Воллі, і вони лаялися між собою.
Коли прийшла я, пару годин все було тихо, але я помітила на розі групу з п’ятьох чи шістьох чоловіків. Серед них були підлітки. Я подумала, що це могли бути родичі Ем-Джея. Всі вони дивилися на двері будинку Воллі.
Тоді у гру зайшов Аномія, а за п’ять хвилин з квартири вийшов Воллі. Він говорив по телефону, був неуважний, і...
— І вони на нього накинулися.
— Так, і шансів у нього не було жодних. Його повалили і почали буцати — по обличчю, по яйцях, всюди, куди могли. Люди почали визирати з вікон, і хтось, мабуть, викликав поліцію, бо вона дуже швидко нагодилася. Нападники розбіглися, коли почули сирену. Гадаю, поліціянт викликали швидку. Воллі добряче дісталося. Я одразу пішла, — додала Робін, передбачивши наступне питання Страйка. — Там було повно свідків, обійдуться без мене. Але Аномія спокійно розмовляв у грі, поки Воллі лежав на вулиці, а над ним стояла поліція, тож наскільки я розумію...